WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Податкова політика Петра І у період 1710–1724 років - Реферат

Податкова політика Петра І у період 1710–1724 років - Реферат


Реферат на тему:
Податкова політика Петра І у період 1710-1724 років
На початку XVIII ст. пряме оподаткування базувалося на подвірному переписі, що був у 1678 році.
У 1710 році був проведений новий подвірний перепис, при якому враховувалися не лише двори, але й душі.
За результатами перепису загальна чисельність населення була на 19,5 % меншою ніж у 1678 році [1, с. 50].
Головними причинами зниження чисельності населення за даними перепису були: рекрутські набори в армію і флот, залучення населення до будівництва кораблів, будівництво Санкт-Петербурга та інших укріплень, висока смертність внаслідок неурожаїв і епідемій, а також багаточисельні випадки втікачів тяглового населення, головним чином залежних селян, у південні і південно-східні окраїни та за кордон.
Ознайомившись із результатами перепису населення 1710 року, Петро I прийняв рішення про стягнення подвірного податку за даними перепису 1678 року. На населення, що залишилося на місцях, покладався обов'язок сплати податків за спустошені двори.
На результати перепису 1710 року великий вплив мали: багаточисельні зловживання відповідальних осіб, у заниженні даних були зацікавлені не лише селяни і посадські люди (платники податку), але й поміщики (особи, відповідальні за збір і виплату податку), а також представники регіональної і місцевої адміністрацій (внаслідок приховування або заниження даних зменшувався їх обов'язок зі збору і перераховування податків і створювались умови для різного роду незаконних поборів.
У 1716-1718 роках був проведений другий перепис населення, основною метою якого було встановлення точної кількості тяглового населення.
У 1719 році відповідно до Указу Урядового Сенату від 22 січня 1719 року був проведений поголовний перепис селян, бобилів, задвірних і ділових людей, усіх власників і однодвірців. До перепису Петро I залучив гвардійські полки.
У 1721 році як міра відповідності за спотворення даних перепису була встановлена смертна кара з конфіскацією майна.
Аналіз уже перших даних перепису дозволив виявити велику кількість приховування чисельності, в основному сілянського населення. У 1722 році було проведено ревізію (перегляд), якою було виявлено додатково 452 тис. душ [1, с. 51].
З 1722 р. в Російській імперії переписи податного населення отримали назву "ревізій", а реєстри податного населення отримали назву "ревизских сказок" [1, с. 51]. Крім "ревизских сказок", при оподаткуванні широко вживався термін "ревизская душа".
"Ревизская душа" - термін, що застосовувався з 1718 по 1887 роки і під ним розумілася одиниця обліку чоловічого населення, яке підлягало оподаткуванню подушним податком.
"Ревизские сказки" - таку назву носили списки (реєстри), в які заносилося чоловіче населення для обкладення подушним податком.
У 1724 р. перевірка "казок" була закінчена. За уточненими даними чисельність населення, що підлягала сплаті податку (селян і посадських людей головної статті), становила 5 570 458 осіб, порівняно з 1710 роком їх нараховувалося 2 874 655 осіб. Загальна чисельність населення Російської імперії складала 15 500 тис. осіб [1, с. 51; 2, с. 64].
За Петра I у Росії був введений інститут фіскалів. Указом від 5 березня 1711 р. впроваджувалися посади обер-фіскалів і фіскалів.
Сенату доручається устрій державних доходів з приписом "денег как возможно собирать… и … учинить фискалов во всяких делах" і вибрати обер-фіскала. В обов'язки йому вмінялося "над всіма ділами тайно наглядати і інформувати про неправий суд" "також в сборе казны и прочаго". Обер-фіскал притягував обвинуваченого до відповідальності перед Сенатом, хто б це не був і яке б він положення не займав. Фіскали не отримували жалування. Доказавши обвинувачення тієї чи іншої особи, фіскал отримував половину тієї суми від штрафу, який стягувався з обвинуваченого.
Обер-фіскал діяв за допомогою сітки підлеглих йому фіскалів - державних службовців, які повинні були "тайно проведывать, доносить и обличать" усі зловживання як вищих, так і нижчих чиновників, переслідувати казнокрадство, хабарництво, "вообще безгласные преступления явно противогосударственного и противообщественного характера" [1, с. 47; 3, с. 156].
Служби царського оберфіскальства для контролю над фінансами на території України були запроваджені в 1711 році [4, с. 119].
Оскільки згідно з Указом кожне місто повинно було мати одного - двох фіскалів, а міст нараховувалося 340, то всіх таких сищиків - столичних, міських, провінціальних з відомчими - нараховувалося не менше 500.
Пізніше обер-фіскал з підлеглими фіскалами були запроваджені на флоті [5, с. 438; 6, с. 151].
Сфера діяльності фіскалів спочатку обмежувалася контролем за діяльностю державних закладів і посадових осіб. Фіскалів очолювали обер-фіскали (з 1723 року генеральним фіскалом, який підпорядковувався генеральному прокурору). Генеральний фіскал призначався царем, а його помічник обер-фіскал - Сенатом. Фіскали були звільнені від обов'язку сплачувати податки, від підсудності місцевих властей і від відповідальності - за неправедні доноси. Посади фіскалів проіснували до 1729 року.
Система фіскалів сприяла збільшенню поповнення казни, але не зачіпала повноважень податкових органів.
Пізніше уже в 1714 році обер-фіскал Нестеров одним із перших запропонував обкладати податтю всіх селян і посадських людей імперії не з двору, а з душі або сім'ї [7, с. 63].
Крім того, в 1718 році в кожному повіті дворянами став вибиратися земський комісар. У його обов'язки входив збір подушного податку, нагляд за місцевими відкупщиками казенних прибуткових статей. На них також був покладений ряд поліцейських обов'язків [5, с. 26].
У першій четверті XVIII ст. із збільшенням оподаткування різко зросла роль місцевої адміністрації при збиранні податків. При призначенні і збиранні податків часто чиновниками допускалися зловживання і скоювалися злочини.
Для поліпшення діяльності місцевої адміністрації був створений особливий штат комісарів для спостереження за збором податків, недоїмок. А для виявлення і розслідування посадових злочинів були створені спеціальні розшукові органи, які називалися "майорские канцелярии."
У 1715 році був виданий спеціальний указ, який заохочував осіб, які подавали доноси про зловживання різних збирачів податку, переписувачів "и взятки с кого какие притеснением имели" [8, с. 96].
Указом Петра I від 18 листопада 1718 року був встановлений один з найважливіших податків - подушний податок. Відповідно до даного Указу планувалося при введенні подушного податку виключити цілий ряд зборів і повинностей з населення, але цього не відбулося [1, с. 53-54 ].
Подушний податок був введений лише після закінчення перепису в 1724 році, замість подвірного, що існував до цього. І в зв'язку з ним оброчний податок з державних селян, який був платежем казьонних селян за користування землею [9, с. 45].
Сплата подушного податку , який ішов на утриманняармії, основним тягарем лягала на плечі селян, які зобов'язані були щорічно сплачувати з душі 80 коп. Пізніше в 1725 році ставка була зменшена до 74 коп., а з 1727 року - до 70 коп. з душі на рік. Для утримання флоту з кожної посадської душі стягувався податок у розмірі 1 крб. 20 коп., пізніше в 1725 р. розмір був зменшений до 1 крб. 14 коп.
На державних селян, які не сплачували оброки поміщикам, накладався додатковий збір у розмірі 40 коп. з душі [2, с. 64-65; 10, с. 487].
Подушне поміщицькі селяни, посадські люди, купці сплачували від 70 до 80 коп.; козаки, державні селяни та міщани по 1 крб. 20 коп. з кожної душі [11, с. 84; 12, с. 38].
Автор Історії Петра Великого А.С. Чистяков писав: "подушне було невелике: з селян двірцевого і синодного відомств і з кріпосних подушне брали по 74 коп., а з державних селян, крім 74 коп., стягували ще по 40 коп., замість оброку, який двірцеві, синодські і кріпосні селяни
Loading...

 
 

Цікаве