WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Податки в Україні за часів Речі Посполитої - Реферат

Податки в Україні за часів Речі Посполитої - Реферат


Реферат на тему:
Податки в Україні за часів Речі Посполитої
У першій половині ХІV ст. більшість українських земель (Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшли до складу Великого Князівства Литовського. Тут збереглася податкова система періоду Київської Русі та діяли закони "Руської правди" аж до другої половини ХVІ ст., коли після Люблінської унії Литви з Польщею (1569 р.) українські землі увійшли до складу Речі Посполитої. На українських землях була впроваджена польська податкова система, за якою шляхта з 1374 р. і маєтки католицької церкви з 1381 р. звільнялися від сплати податків [1,с. 52].
Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані відбувати панщину, сплачувати натуральну данину і грошовий чинш та інші сплати безпосередньо своїм панам (шляхті).
У селах існували громади, на чолі яких стояв "старець", "отаман" або "староста". При ньому була громадська рада - "добрі люди" або "мужіє". Старосту та раду обирали на рік. Громада відповідала за сплату податків [1, с. 53].
Селяни жили "дворищами" - громадками, переважно складалися з родичів, хоча могли бути там і сторонні люди. Вони мали голову і членів дворища, так званих "поплечників" або "потужників". У склад дворища входило кілька хат і всі вони були одиницею оподаткування - "тягла". Земельна площа дворищ була різною - від 33 моргів (19,5 десятини) до 500 моргів (1, 53). Кілька дворищ об'єднувалася у село, а кілька сіл становили волость, яка була адміністративною одиницею.
Залежно від характеру повинностей селяни поділялися на три категорії. До першої категорії належали тяглі селяни. Вони працювали у пана на ріллі з своєю худобою (спочатку 8-10 днів на рік, пізніше 2-4 дні на тиждень). У другу категорію входили ремісники і службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів, пекарів. До них належали службові селяни: рибалки, бортники, конюхи тощо.
Третю категорію складали чиншові селяни, їх ще називали данниками. Вони платили чинш із своєї власної землі медом, збіжжям, шкірою тощо [1, с. 54-55].
Практично зразу ж після Люблінської унії польська влада на нових територіях починає активно втілювати в життя своє законодавство. На українських землях починають діяти "Устави на волоки", запроваджені у Польщі ще в 1557 році королем Сигізмундом ІІ Августином. Волоками називалися одиниці площі земельної ділянки.
Внаслідок реформи було ліквідовано спільне землеволодіння у формі дворища. Вільні селяни одержували по одній волоці (або пану), кріпаки - по 1/3 волоки. На селян, наділених землею, яка перейшла у їх власність, були накладені нові обов'язки натурою і працею. Фактично сталося зменшення площ сільськогосподарських угідь, що належали сільським господарствам. Знищення общини в оподаткуванні диктувало потребу запровадження нової системи справляння податків, адже консолідована відповідальність сільської общини не могла більше застосовуватися.
Одиницею поземельного податку був лан або волока (16,8-25 га), з якого селяни сплачували від 10 до 30 грошів. На ланове припадало понад 90 % прямих податків [1, с. 58].
Ланове збирали самі пани-шляхтичі і часто з тих земель, якими користувалися піддані, звільняючи від податків свої фільварки.
Щоб прибрати цей багатий край до своїх рук, польські чиновники робили люстрації (описи) українських земель. Такі описи проводилися в 1552, 1616, 1622, 1636 роках, які донесли до нас велику історичну інформацію.
Опис 1552 року дає лише загальну інформацію.
За описом 1616 року фігурують так звані літки та літочки, які не сплачували податків і не виконували повинностей.
Опис 1622 року подає цілий ряд сіл, слобод, які були щойно засновані і у зв'язку з цим не сплачували податків.
З люстрації 1636 року відомо, що на остерських землях утворилися нові села - Семиполки, Калита, Заваричі, Люкрець, які на 8 років були звільнені від податків на користь польської шляхти, яка тут оселилася після 1619 р. [1, с. 58].
Кріпацтво ще не набуло на той час тяжкого стану, а замкові повинності були не надто великими:
- з пари волів - 1 золотий, чверть вівса, осьмачка жита;
- з диму - 2 курей, 10 яєць, віз сіна, віз соломи, 2 вози дров;
- з 25 пар волів - ялова корова, кабан, чотири вівці, кадь меду, пів-бочки солоної риби [1, с. 58-59].
Протягом ХІV-XV ст. багато міст України здобули "магдебурзьке право" - самоврядування: Володимир-Волинський (1324 р.), Львів (1352 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Житомир (1444 р.), Київ (1497 р.) [1, с. 59].
На чолі міста стояв магістрат, який збирав податки. Міський податок "щос" був спочатку загальним майновим, прибутковим податком. Пізніше він перетворився на податок від нерухомого майна у місті (приблизно 4 % від вартості майна).
Міщани, які користувалися самоврядуванням у містах, хоч і були юридично незалежними, однак виконували як загальнодержавні повинності (зокрема сплачували податки), так і ті, що встановлювалися міською владою. До останніх належали утримання міської адміністрації, варти князівського війська, сплата грошових податків до міської скарбниці [2, с. 104].
Міста України були важливим джерелом грошових надходжень до державної скарбниці, тому на міщан, незалежно від категорії міста, поширювалися всі загальнодержавні податки - серебщина, воловщина, подимний збір тощо. І все-таки магдебурзьке право істотно полегшувало становище міщан, що залежали від феодалів [2, 105].
Міщани сплачували деякі види надзвичайних сеймових податків, які накладала на сеймах шляхта для вирішення надзвичайних, головним чином військових потреб. Крім того, до міських кас також сплачували чисельні місцеві податки з торгів і промислів: чопове і шеляжне - від продажу алкогольних напоїв; прасовка - за торгівлю сіллю; пасічний - за бджільництво; шос - на будівництво доріг; складове; від ваги міри; на міську сторожу; на ремонт міських укріплень, шляхів, мостів тощо. Існував навіть
Loading...

 
 

Цікаве