WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості законодавчого процесу в Україні - Реферат

Особливості законодавчого процесу в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Особливості законодавчого процесу в Україні
Правове регулювання суспільних відносин налічує не одне століття, проте сьогодні у світі важко знайти дві країни з однаковими законодавчими системами. Очевидно, це пов'язано з особливостями процесу законотворення, у якому концентровано виявляються властиві кожній державі економічні, політичні, національні та інші умови її існування.
Історія виникнення законів подає безліч прикладів досконалого правового регулювання суспільних відносин. Ще Аристотель [2] наголошував, що державність не потрібно підганяти під вигадані закони. А. Монтеск'є підкреслював, що громадські закони повинні перебувати у такому тісному співвідношенні з властивостями народу, для якого вони встановлені, що тільки у поодиноких випадках закони одного народу можуть бути придатними для іншого [5]. У правотворчій сфері українська історія має свої правові джерела, значення яких поза межами історичного часу. Відомо, що київський князь Ярослав Мудрий з невизначених, суперечливих звичаїв шляхом поєднання їх із життєво важливими створив звід законів "Руська Правда" і цим надав могутнього поштовху соціально-економічному розвиткові Київської Русі. Статті Богдана Хмельницького, перша в Європі Конституція Пилипа Орлика (1710 р.), Універсали та Конституція УНР (1917-1918 рр.), конституції, кодекси, звід законів УРСР та інші акти - вітчизняне надбання, наша спадщина.
Кожна держава встановлює у суспільних відносинах певний порядок, який за допомогою виданих нею нормативно-правових актів забезпечується, охороняється і захищається. Розглядаючи право, як "…норми наказові, що виходять від зовнішнього авторитету і спрямовані на розмежування інтересів людського суспільства", український правознавець, доктор державного права з 1908 року, академік ВУАН з 1930 року М. Палієнко (1869-1937 рр.) вважав, що "…право завжди буде недосконалим, як будь-яка справа людська" [8, с. 259].
Необхідно зазначити, що до проголошення незалежності більшість суспільних відносин регулювалася союзним законодавством. Відповідно стають зрозумілими обсяг і складність завдань у створенні та розвитку української законодавчої системи. В Україні нині створена власна правова база, яка становить десятки тисяч нормативно-правових актів. При цьому досить впливовим виявився той фактор, що вітчизняні нормотворці не мали необхідного досвіду творення законодавства, потрібного для перехідного періоду, для створення політичної, економічної, соціальної і правової системи, орієнтованої на ринкові відносини.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі , але немає легалізованого визначення ні в Конституції, ні в законах України, незважаючи на те, що він є елементом юридичної техніки, а його застосування повинно відповідати певним вимогам: він має вживатися в тому чи іншому нормативно-правовому акті однозначно; це єдине значення має бути загальновизначеним; він повинен зберігати свій особливий зміст у кожному новому правовому акті.
М. Кравчук стверджує [10, с. 55], що в юридичній літературі немає єдиного підходу до питання про законодавство. Необхідно зазначити, що існує декілька підходів до визначення терміна "законодавство": сукупність законів, тобто нормативно-правових актів вищої юридичної сили; сукупність усіх діючих у державі нормативно-правових актів; сукупність нормативно-правових актів вищого законодавчого органу, Президента й уряду України. Останнім часом спостерігаються спроби переосмислення широкого розуміння законодавства, яке об'єднує в єдине ціле закони і підзаконні акти, що значно принижує роль закону, створює підстави для підміни його управлінськими рішеннями [7, с. 85].
Енциклопедично "законодавство" визначається як система нормативних актів, якими регулюються суспільні відносини, і як головний засіб реалізації функцій законодавчої влади та основний метод здійснення правотворчої функції держави, що полягає у діяльності відповідних державних органів з розробки, розгляду, прийняття і оприлюднення законів та інших нормативних актів [12, с. 499].
Через різне розумінням цього терміна, він отримав офіційне тлумачення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна "законодавство") (рішення від 9 липня 1998 року № 12-рп/98, справа № 17/81-97 №1-1/98). Згідно з указаним рішенням Конституційного Суду України термін "законодавство" треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України. До переліку актів законодавства України Конституційний Суд України не відніс розпорядження Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України, центральних органів виконавчої влади, які вони мають право приймати на підставі Закону України "Про Національний банк України", положень про міністерства і відомства, що затверджуються указами Президента України (пункти 10, 15 статті 106 Конституції України, пункт 6 "Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України", затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96), місцевих органів державної виконавчої влади, що приймаються місцевими державними адміністраціями (стаття 118 Конституції України, стаття 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації)", та органів місцевого самоврядування (стаття 144 Конституції України, стаття 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Отже, розбіжності у тлумаченні учених і практиків юристів терміна "законодавство" вимагають однозначного його визначення не на теоретичному, а на нормативному рівні. Адже вдосконалення та впорядкування законодавства - характерна ознака процесу розвитку будь-якої цивілізованої правової держави.
За останні роки вітчизняні
Loading...

 
 

Цікаве