WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Організаційно-правові засади внутрішнього та зов-нішнього аудиту банків: теоретичні та практичні проблеми - Реферат

Організаційно-правові засади внутрішнього та зов-нішнього аудиту банків: теоретичні та практичні проблеми - Реферат


Реферат на тему:
Організаційно-правові засади внутрішнього та зовнішнього аудиту банків: теоретичні та практичні проблеми
Аудит є досить новим видом фінансового контролю в Україні. Становлення і розвиток організаційно правових засад аудиту починається з прийняття в 1993 році Закону України "Про аудиторську діяльність", де визначено суб'єктів аудиторських відносин, адміністративно-правовий режим їх функціонування та інші питання аудиторської діяльності [1]. За понад десять років існування аудиторської діяльності в Україні створено 2 293 зареєстрованих суб'єктів аудиту, з них аудиторських фірм - 1596, аудиторів - приватних підприємців-аудиторів - 697. За структурою (розміром аудиторських фірм) ринок цих послуг поділяється на такі групи:
1. Великі аудиторські фірми - до 20 % загальної кількості, займають до 42 % ринку послуг, середня кількість аудиторів від 5 осіб, кількість працівників - від 15 осіб, виконують обов'язки аудиторів на професійній основі.
2. Середні аудиторські фірми - до 40 % загальної кількості, займають до 38 % ринку послуг, середня чисельність аудиторів - 2-3, середня кількість працівників - від 5 осіб, намагаються здійснювати аудиторську діяльність на професійній основі.
3. Малі аудиторські фірми - до 30 % загальної кількості, займають до 15 % ринку послуг, середня кількість - 1 штатний аудитор плюс 1-2 особи за сумісництвом чи підрядом.
4. Приватні підприємці - аудитори - до 5 % ринку послуг (їх особливістю є те, що вони є платниками єдиного податку) [2].
Загальнотеоретичні засади проведення аудиту, методологія та організація його здійснення досить детально розглядалися у вітчизняній літературі [3-6]. Однак розгляд аудиту як форми фінансового контролю, засобу управління економічними і соціальними процесами, визначення питань щодо цілей та основних практичних завдань аудиту, підтвердження достовірності чи недостовірності фінансових звітів і виявлення таким чином сумнівних фінансових операцій, адміністративних деліктів та інших фінансових правопорушень, хоч і зазнали певних позитивних змін, але ще не дістали належної розробки і вимагають подальших наукових досліджень.
Так, це особливо видно, якщо здійснити ретроспективний аналіз формування банківських нормативно-правових актів і Закону України про аудиторську діяльність, який свідчить, що з самого заснування аудиторської діяльності в Україні під видом нерозголошення комерційної таємниці стала формуватись позиція, нібито аудиторів питання виявлення фінансових правопорушень не стосуються. У Законі України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 нічого не сказано щодо обов'язків аудитора при виявленні фінансово-господарських чи інших правопорушень. Більше того, банківське законодавство пішло в цьому напрямі ще далі. Стаття 35 Закону України "Про банки і банківський нагляд", так само як і Закон України "Про аудиторську діяльність", лише констатувала, що "комерційні банки підлягають перевірці аудиторськими організаціями". Однак в одному з чергових проектів Закону України "Про банки, банківську діяльність і банківський нагляд" позиція Нацбанку - розробника даного законопроекту - перестала бути нейтральною.
Так, у статті 28 проекту цього закону зазначалось: "Якщо при проведенні перевірки банку аудитору стануть відомі обставини про порушення чинного законодавства …, - аудитор має право не складати документ про висновки, але він зобов'язаний повідомити про це Національний банк України…". Хоч даний проект закону у цьому варіанті так і не було прийнято, однак для нашого дослідження цікавим є те, що в ньому віддзеркалилася тенденція часу, моделювання фінансових схем та організаційно-правових рішень, спрямованих на сприяння первинному накопиченню приватних капіталів, у тому числі і протиправним шляхом [7, с. 71-133]. Такого прямого лобіювання подібної позиції в чинному Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 вже немає, однак, у структурі аудиторського звіту зовнішнього незалежного аудитора, визначеній у ст.69 зазначеного Закону, перевірка питань дотримання банками законодавства навіть не згадується. Немає також вказівки, що повинен зробити зовнішній аудитор у випадку виявлення правопорушення. Як зазначалося вище, визначення цього питання не має також і в чинному Законі України "Про аудиторську діяльність". Аналізуючи подібну ситуацію, ще в 1994 році В.М. Попович зазначав: "… на практиці часто трапляються випадки, коли представники підприємницьких кіл, різних контрольних організацій фактично приховують виявлені правопорушення, необґрунтовано посилаючись на комерційну таємницю. У той же час згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 порушення законодавства не є предметом комерційної таємниці У зв'язку з цим бачиться, що аудиторська служба при виявленні, у ході перевірок, злочинів зобов'язана такі матеріали надсилати правоохоронним органам. Більше того, згідно зі ст. 186 Кримінального кодексу України , приховування тяжких та особливо тяжких злочинів, у тому числі і аналогічних злочинів проти державної та колективної власності, карається в кримінальному порядку. Це не суперечить міжнародним правовим нормам. Так, у Рішенні Страсбурзької Конвенції Ради Європи від 28-30 вересня 1992 року з питань боротьби із злочинністю сказано, що комерційна та банківська таємниця не повинна заважати розслідуванню кримінальних справ. Якщо фіноргани підозрюють, що джерелом грошових коштів є злочинна діяльність, вони зобов'язані негайно повідомляти про свої підозри компетентним органам [8].
Цей документ підписало більше восьмидесяти країн, у тому числі колишній СРСР, правонаступницею якого з питань, що не суперечать законодавству нашої держави, є Україна.
Таким чином, працівники правоохоронних органів у межах своєї компетенції можуть вимагати від аудиторів матеріали про виявлені правопорушення. Щоб уникнути неправильного тлумачення Закону "Про аудиторську діяльність" і привести його у відповідність з іншими законодавчими актами щодо цього до ст. 23 "Обов'язки аудиторів і аудиторських фірм" необхідно внести відповідні доповнення [9, 42-43].
Цей підхід набуває особливого значення для України у зв'язку з продовженням її моніторингу після виключення її з "чорного списку" FATF. Для закріплення довіри до України з зазначених питань необхідно формувати та вдосконалювати методики фінансового моніторингу з питань протидії відмиванню (легалізації) коштів та іншого майна, здобутих протиправним шляхом. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 1124 "Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)" рекомендаціями FATF повинні керуватися у своїй діяльності органи виконавчої влади, банківські та інші фінансові установи в Україні [10].
У контексті вищевикладеного певні зрушення з питань подання аудиторських висновків є.
Loading...

 
 

Цікаве