WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нормотворчість і кодифікація західноєвропейського права ХVІІІ – поч. ХІХ ст.: особливості прояву інтелектуальної традиції модерну - Реферат

Нормотворчість і кодифікація західноєвропейського права ХVІІІ – поч. ХІХ ст.: особливості прояву інтелектуальної традиції модерну - Реферат

зробили для реформування кримінально-процесуального права такі мислителі-раціоналісти, як Філангері, Вольтер, І. Кант. Філангері, наприклад, виступав з ідеєю виховного впливу на злочинця - ця ідея лягла в основу сучасної теорії профілактики злочинів 7 . І. Кант, використавши раціоналістичну аргументацію, довів невідворотність покарання злочину в ім'я відновлення світової рівноваги. "Караючий закон є категоричний імператив, - писав І. Кант. - Бо ж, якщо зникне справедливість, життя людей на землі вже не буде мати ніякої цінності" 8, с. 256 .
Усі названі вищемислителі відстоювали принцип рівності злочину і покарання. Судова практика по кримінальних справах в Америці і Європі ХІХ ст. ввібрала в себе ці просвітницькі ідеї і розвинула їх.
Незначний вплив раціоналістична домінанта мислення мала на адміністративне право досліджуваного періоду. У країнах Західної Європи подекуди аж до середини ХІХ ст. зберігались абсолютні монархії, які мали розгалужений, раціонально-ієрархічно вибудований апарат, який підкорявся королю. Цей апарат складали його піддані, які повинні були підкорятися велінням зверху. Адміністративне право мало за мету не благо підданих, а благо адміністрації. У літературі стверджується, що раціоналізований апарат континентальних країн дуже важко пристосовувався до нових реалій життя 9, с. 241 .
Ж.-Л. Бержель писав, що право - "це мистецтво, яке полягає в поліпшенні соціальних відносин шляхом формулювання справедливих правил і їх застосування в неупередженій манері, це мистецтво ще й тому, що право не обмежується простим утвердженням правил, їх тлумаченням і розв'язанням спірних ситуацій; завдання права полягає також в тому, щоб класифікувати юридичні факти, конструювати теорії, розробляти принципи. Але для того, щоб пояснити і задовольнити соціальні сподівання і відносини, право не може залишитися осторонь від інших суспільних дисциплін, від філософії, історії, соціології, економіки, антропології, політики" [10, с. 22].
Додамо до цієї цілком правильної думки, що право не може розвиватися загалом поза інтелектуальною традицією свого часу, поза такою рисою, як спадкоємність у культурному і в мислительно-теоретичному розвитку, зокрема. Відповідний соціокультурний контекст створює відповідні передумови, відповідне підґрунтя духовно-теоретичного аспекту, яке спрямовує розвиток різних культурних елементів у відповідне русло, конструює їх як змістовно, так і по формі. Вище було показано, як цьому "конструюванню" були піддані юридичні концепції модерну та галузі права. Вплинув стиль мислення модерну на законодавчу роботу і кодифікацію тієї доби.
Раціоналістичність модерного мислення поширюється як метод на законодавчу роботу. Зокрема, філософи права досліджуваного періоду вимагають творення законів відповідно до вимог розуму. Уже у Ф. Бекона зустрічаємо формулювання основних вимог, якими повинен керуватися законодавець: закон має бути точним за змістом, тоді його можна вважати добрим; він має відповідати формі держави, і він повинен народжувати у громадян прагнення до доброчинства [1, с. 476-477]. Ш. Монтеск'є вимагає від законодавця дотримання таких правил: однозначність слів закону, що викликатиме у людей одні і ті ж поняття; не вдаватися в законах до тонкощів, "бо закони призначені для людей посередніх, і утримують в собі не мистецтво логіки, а здорові поняття батька сімейства"; якщо можна обійтися у законодавчій роботі без винятків, обмежень і видозмінювань, то це було дуже добре; не забороняти діяння, в яких немає нічого поганого, тільки заради чогось більш досконалого: "Законам має бути властива відома чистота. Будучи призначеними для покарання людського зла, вони самі мають бути досконалими і непорочними," - писав Ш. Монтеск'є.
Поява в ряді країн Західної Європи в новоєвропейську добу кодифікованого законодавства також пояснюється перш за все переконаністю тодішніх представників влади в тому, що закони, виписані на засадах раціонального методу та вимог природного права, будучи таким чином припасовані до розумної та вільної природи людини, будуть дуже ефективним регулятором суспільного життя. У добу модерну, особливо у XVIII ст. - в епоху Просвітництва глибокою була віра в те, що кодифікація може бути здійснена настільки ідеально, що судді достатньо буде в будь-якій ситуації відкрити збірник законів, щоб побачити необхідний йому припис. У цю епоху в європейському соціумі з'явилася ідея про залучення до законодавчої роботи "просвітлених прошарків суспільства", французьке суспільство започаткувало обговорення законопроектів народом.
У ХVІІ ст. кодекси з'явилися в Данії (1683 р.) і Норвегії (1687 р.), в Швеції та Фінляндії (в 1734 р.), в ХІХ і ХХ ст. кодифікація поширилася на всі країни романо-германської сім'ї. У цю епоху поняттям "кодекс" позначали компіляції, що претендували на виклад принципів загального права (ius commune), що діяли в даній країні, але мали тенденцію до універсального застосування [13, с. 81], що також є наслідком впливу модерного стилю мислення з його раціоналістичною домінантою та тяжінням до фундаменталізму та універсальності. Цей фундаменталізм та універсалізм прийдуть у суперечність з глобальною тенденцією націоналізації та культурації європейської історії в той період, утворенням централізованих національних державних організмів, що зумовить надалі відмову від формування принципів загального права. "Співробітництво, що існує нині (наприклад, між скандинавськими країнами), простіше здійснювати шляхом вироблення спеціальних законів, аніж широких кодексів", - пишуть Р. Давід та К. Жоффре-Спінозі [13, с. 82].
У добу Просвітництва вважалося, що раціонально мислячий законодавець, тобто просвітлений монарх є ідеальним джерелом права. Але створювати нове право було складно через традиційну правову практику, доктрини, що зв'язувала суддів, які в свою чергу, будучи пов'язаними традиційним правом, ставали перешкодою на шляху новому законодавству. Проте, наприклад, у Прусії в 1746 році з'явився королівський припис провести загальні реформи законів, що ґрунтуються на "природному розумі і на правопорядку різних частин країни" [9, с. 243]. У кінці XVIII ст. у Прусії з'явилося "Загальне уложення для прусських провінцій" - документ, який, як вважають дослідники, став "результатом впливу на нього природного права і епохи Просвітництва, особливо в питаннях систематики, юридичної техніки і соціальної спрямованості" [9, с. 243]. Що
Loading...

 
 

Цікаве