WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Новели в проекті кримінально-процесуального кодексу України - Реферат

Новели в проекті кримінально-процесуального кодексу України - Реферат

особа може перебувати в статусі підозрюваного. Такий статус повинен мати якісь межі, а особа повинна перебувати в ньому розумні строки. Нині чинне законодавство передбачає в ст.148 КПК десятиденний термін, протягом якого підозрюваному повинно бути пред'явлено обвинувачення. Було б доцільним передбачити такий граничний термін, який би обмежувався 10 добами перебування як підозрюваного і в проекті КПК. На цей недолік неодноразово звертав увагу видатний вітчизняний учений-процесуаліст Ю.М. Грошевий, який наголошував на засіданнях робочої групи по проекту КПК на тому, що особа не може до безконечності бути підозрюваним. Однак незважаючи на внесену щодо цього пропозицію про усунення такої недоречності, цей недолік так і не усунуто. Частиною 3 статті 47 проекту встановлено порядок визнання обвинуваченого винним відповідно до Конституції, а саме: тільки тоді, коли вину буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, тобто вину необхідно доводити в законному порядку та встановлювати її обвинувальним вироком суду. Статтею 48 проекту також розширено права щодо надання правової допомоги. Більш чітко виписано права та обов'язки учасників кримінального провадження. Права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного уточнено відповідно до Конституції України: надано право захищатися особисто, мати захисника з моменту затримання, порушення кримінальної справи щодо особи. До першого допиту підозрюваний та обвинувачений матиме право на побачення з захисником, хоча ця позиція в першому варіанті КПК передбачала побачення з захисником після першого допиту, що було більш реакційним, ніж у нині чинному КПК України, значно погіршувало становище затриманого та значно звужувало повноваження захисту і впливало б на звуження гарантії реалізації принципу змагальності на цій стадії процесу.
Проектом КПК значно розширено гарантії захисту прав потерпілого, цивільних позивачів, цивільних відповідачів і свідків. Статтями 65, 76, 252 проекту передбачено можливість надання їм правової допомоги. Проектом передбачається можливість відшкодування шкоди, заподіяної злочином, за рахунок спеціального Державного фонду, який повинен формуватися за рахунок грошових стягнень на користь держави з осіб, яких визнано винними у вчиненні злочину.
По інших категоріях справ обвинувачення підтримуватиме, як і зараз, прокурор. Обвинувачений після закінчення досудового слідства має право заявити клопотання про поставлення вироку без проведення судового слідства у кримінальних справах про злочини невеликої і середньої тяжкості.
Статтею 228 проекту передбачено спрощений порядок проведення дізнання у справах, де досудове слідство не є обов'язковим. Досудове слідство, як визначено в проекті, не є обов'язковим у справах приватно-публічного характеру, за винятком, коли за певних умов справа порушується і розслідується на загальних підставах, а також за письмовою згодою особи, стосовно якої порушується справа, і потерпілого, якщо він є у справі, коли обставини справи не вимагають здійснення досудового слідства у повному обсязі. Воно може не провадитися і в справах публічного обвинувачення про злочин невеликої та середньої тяжкості та у таких випадках здійснюється скорочене досудове провадження.
Проектом КПК передбачено особливий порядок прийняття судового рішення у випадках, коли обвинувачений після закінченні досудового слідства, а також підсудний у підготовчій частині головного судового розгляду заявляє клопотання про постановлення вироку без проведення судового слідства у кримінальних справах про злочини невеликої та середньої тяжкості. За цією новелою суд вправі постановити вирок без проведення судового слідства та судових дебатів. При цьому він повинен бути впевненим, що обвинувачений або підсудний згоден з пред'явленими обвинуваченнями і цивільним позовом, усвідомлює характер і наслідки заявленого ним клопотання про постановлення вироку без судового слідства, клопотання ним було заявлено добровільно без примусу та перед тим, як заявити клопотання, ним було здійснено консультації із захисником, а державний обвинувач, потерпілий, цивільний позивач не заперечують проти заявленого клопотання. Якщо судом буде встановлено, що умови, про які вказано вище, не дотримано, суд приймає рішення про продовження розгляду справи у загальному порядку. По цій категорії справ покарання також не може перевищувати 2/3 максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого за цей злочин.
Таке нововведення, на нашу думку, не сприятиме захисту основної конституційної гарантії прав людини, закріпленої в ст. 3 Конституції України і не відповідатиме новим завданням, які стоять перед кримінально-процесуальним законодавством України, та перетворить, таким чином, правосуддя у двояку форму його відправлення - змішану та чисто змагальну (позовно-обвинувальну), вибір якої в кожному конкретному випадку залежить від поміркованості суду. Нововведення, на нашу думку, не узгоджується зі змішаною формою відправлення правосуддя та суперечить системі норм кримінально-процесуального законодавства, бо в цьому випадку правосуддя зводиться до того, що суд у разі відсутності заперечення учасників судового розгляду і визнання вини підсудним мають право визнати недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які не заперечуються, і може зразу ж перейти до постановлення вироку. Тобто при такій нормативно закріпленій формі змагальності все зводиться до того, що у разі визнання підсудним своєї вини у скоєнні інкримінованого йому злочину, коли він та інші учасники не бажають перевірки законності і обґрунтованості притягнення до кримінальної відповідальності, суд на підставі такого визнання виносить обвинувальний вирок. Ця процедура не узгоджується з принципами існуючої в Україні змішаної форми процесу, порушує гарантовані Конституцією України право на захист прав і законних інтересів учасників судового розгляду та гарантії справедливості правосуддя в цілому, а також буде закладено суперечність у самому проекті КПК, частиною 3 статті 47 якого встановлено порядок визнання обвинуваченого винним відповідно до Конституції, а саме: тільки тоді, коли вину буде доведено в законномупорядку та встановлено обвинувальним вироком суду, тобто вину необхідно доводити в законному порядку та встановлювати її обвинувальним вироком суду. У разі визнання вини не потребується її доведення, а це буде грубо порушувати презумпцію невинуватості, бо в ч. 1 ст. 62 Конституції України чітко закріплено положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [2], а отже, ця норма, на нашу думку, суперечить чинній Конституції України і є неконституційною. За вимогами Конституції України доведення вини є обов'язковою процедурою перед її встановленням обвинувальним вироком суду. Це положення підтверджується також статтею 11 Загальної декларації прав людини 1948 року[8], статтею 6 Європейської конвенції з прав людини 1950 року (із змінами від 21 вересня 1970 р., 29 грудня 1971 р., 1 січня, 6 листопада 1990 р., 11 травня 1994 р.) [9], статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року [10]. На думку деяких вітчизняних та зарубіжних авторів, суд при такому підході перетворюється на "штампувальника" обвинувачень, що висуваються органами досудового слідства і прокуратури [11].
Такий підхід на нашу думку є небезпечним і нагадує той період, коли Вишинський А. - Генеральний прокурор СРСР визнання вини називав "царицею доказів", що призвело до таких сумнозвісних наслідків, коли сотні тисяч безневинних людей були засудженими, а то й підданими знищенню за такими вироками,
Loading...

 
 

Цікаве