WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційно-правові засади реалізації права громадян на використання зброї в Україні - Реферат

Конституційно-правові засади реалізації права громадян на використання зброї в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Конституційно-правові засади реалізації права громадян на використання зброї в Україні
Сьогодення розвитку українського суспільства вимагає розробки дієвої і прагматичної концепції формування держави, а тому в даний час особливої актуальності, новизни та практичної значимості набувають питання з розбудови суверенної, демократичної, соціальної і правової держави, яка повинна забезпечити всебічну охорону прав і свобод людини та громадянина (ст. 1, 3, 17, 19, 27, 30 Конституції України). Згідно зі ст. 27 Конституції України громадянам забезпечується "право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" [1]. Конституційна норма відображується і в інших галузях права. Усі елементи зазначеного права є різногалузевими, але всі вони мають єдину мету - надати кожній особі максимум можливостей для захисту власного життя та здоров'я та знаходять своє закріплення в базовій галузі права - конституційному праві України, яке містить основні засади, принципи та гарантії здійснення цього права. Одним із способів захисту вказаних прав людини є право особи на володіння, носіння і застосування зброї.
Право громадянина на володіння зброєю, природно, певною мірою вступає в конфлікт із правом інших громадян на життя і здоров'я, тому що визначає потенційну можливість застосування цієї зброї на поразку проти інших громадян. Треба сказати, що якщо звернутися до досвіду вирішення цієї проблеми державами світу, то можна побачити, що одразу категорично відповісти на це питання неможливо.
Так, деякі держави Європи взагалі відмовилися від надання громадянам права на володіння вогнепальною зброєю. Це, наприклад, Англія, де взагалі навіть поліцейські несуть службу переважно неозброєними. Навпаки вирішено це питання (тобто надано право зберігання, носіння, застосування вогнепальної зброї громадянам) у таких країнах, як США, ФРН, Словаччина, Швейцарія та деякі інші держави. До речі, в США цивільному населенню дозволено також навіть володіння армійськими зразками автоматичної зброї (наприклад, автоматична гвинтівка М-16).
Визнання за особистістю права оборони від загрожуючої небезпеки є невід'ємним елементом правового регулювання будь-якої цивілізованої держави. Прагнення нормативно регламентувати право на оборону виявляє себе практично у всіх відомих у наш час джерелах права. Навіть у найдревніх із них зустрічаються норми, що згадують про оборону від нападу.
У 1743 році побачив світ український кодекс "Права по которым судится малороссийский народ". У складанні цього правового акта взяли участь українське духовенство, козацька старшина. У ньому вже було чітко визначено поняття необхідної оборони. У шостій частині, підрозділі "б", де містилися норми загальної частини карного права, у п. 7 "Причини і обставини, що виключають або зменшують кари", зазначено: "Необхідна оборона - хто виконує вбивства або поранення, боронячи себе самого або своїх рідних чи родичів, свого командира або господаря від гвалтливого нападу, що загрожує життю і здоров'ю, той звільняється від кари, якщо не переступив установлених у законі меж самооборони" [2, с. 156]. Нижче були наведені такі умови:
1) оборона повинна була бути рівна нападові (тобто, якщо на людину хтось нападав озброєним, вона мала змогу оборонятися зброєю, а якщо хтось вчинив напад без застосування зброї, то, відповідно, захищатися треба було також без застосування зброї), але було зазначено, що якщо нападає сильніша людина, тоді можна застосовувати будь-яку зброю;
2) оборонятися можна було безпосередньо під час нападу, а не після того, як нападник тікає.
Таким чином, у цьому кодексі, який діяв на території України, вперше було визначено поняття необхідної оборони та умови її правомірності, на відміну від кодифікованих актів Росії, Литовських статутів. Слід зазначити, що кодекс 1743 р. "Права, по которым судится малороссийский народ" рецептував у собі українське звичаєве право, литовські статути, німецьке право і російські джерела (передусім, кодекси Петра I). Треба сказати, що таку конструкцію необхідної оборони, яка міститься в українському кодексі 1743 р., було запозичено з "Воинских Артикулов", складених Петром І у 1716 р. і "Устава Морского" (1720 р.).
Оборона за допомогою зброї припускалася також, коли особа, яка зазнала несправедливого нападу, використала усі засоби, але "…уже в страхе и невозможно более уступать, ибо через такой первый удар может тако учиниться, что и противиться весьма забудет" [3, с. 356-357]. Правомірними не вважалися дії, коли особа, яка почала бійку або коли оборону застосовували після того, як небезпека минула.
У нашій країні на підставі нових законів, а також інших нормативно-правових актів суб'єктами користування зброєю визначені:
- громадяни, які володіють зброєю з метою полювання;
- громадяни, які мають зброю для захисту свого життя, честі, здоров'я, а також захисту своїх майнових інтересів або інтересів близьких їм людей (на підставі чинного законодавства) від злочинних посягань;
- колекціонери зброї;
- охоронці, які працюють у приватних і комерційних структурах;
- громадяни (юридичні особи, які мають право на закупівлю, перевезення і торгівлю зброєю та її ремонт);
- народні депутати Верховної Ради України та державні службовці апарату Верховної Ради України;
- спортсмени з окремих видів спорту.
Усі ці категорії складають значний прошарок населення України. У законному володінні громадян перебуває близько 685 тисяч одиниць гладкоствольної мисливської вогнепальної зброї, понад 22 тисячі одиниць нарізної мисливської зброї, близько 50 тисяч карабінів. Крім того, в користуванні власників перебуває більше як 120 тисяч газових пістолетів і револьверів [4].
Така кількість суб'єктів, які володіють зброєю, а також кількість зброї дають підстави, стверджувати, що виникла проблема інформаційного вакууму з питань знань про правила придбання, користування та зберігання зброї населенням.
Конституція Української народної республіки - "Статут про державний устрій, права і вільності УНР" від 29 квітня 1918 р., має таке важливе положення як право на недоторканість житла. У ст. 15 цього нормативного акта вказано: "Домашнє огнище призначається недоторканим. Ніяка ревізія не може відбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть органи правної охорони порушити недоторканість і без судового наказу, одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина доставлений судовий наказ не далі, як протягом 48 годин" [5, с. 53].
Слід сказати, що радянська юридична наука поділяла думку К. Маркса, який не визнавав прав людини у соціалістичному суспільстві. Соціалістична доктрина ґрунтувалася на марксистському погляді, що будь-яке право (у тому числі і природні права людини) пов'язане не з біологічною сутністю людини, гуманністю, моральними якостями, а з його соціальністю, з людиною-членом суспільства [6, с. 24]. Звичайно, таке ставлення до прав людини, а також приматсуспільних інтересів, інтересів держави над власними інтересам людини, відобразився у законодавстві. За концепцією прав людини марксизму-ленінізму, одним із найголовніших прав було право на працю. Це право забезпечувало всі інші права та було гарантією права на життя [7, с. 53].
З проголошенням незалежності нашої держави з'явилася нагальна потреба прийняття багатьох нормативно-правових актів. У першу чергу є необхідність прийняття спеціального комплексного правового акта, який би належним чином регулював відносини, пов'язані з володінням зброєю, класифікацією зброї та ін. - Закону України "Про зброю".
Loading...

 
 

Цікаве