WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавство України про статус депутатів місцевих рад - Реферат

Законодавство України про статус депутатів місцевих рад - Реферат


Реферат на тему:
Законодавство України про статус депутатів місцевих рад
Досвід демократичних країн засвідчує, там, де розвинене місцеве самоврядування, панує і демократичне врядування, держава і влада підконтрольні громадянам, а не навпаки.
Як відомо, управління місцевими справами в демократичних країнах може здійснюватись як посадовими особами та органами державної влади, так і через представницькі та виконавчі органи, які обираються безпосередньо населенням адміністративно-територіальної одиниці.
Світовий досвід свідчить, що виборні органи являють собою основну організаційно-правову форму місцевого самоврядування і є головними носіями самоврядних повноважень [2]. Представницька демократія є більш професійною, ніж безпосередня демократія. І відповідно до змісту статті 5 Конституції України саме ради як виборні органи є органічним елементом системи народовладдя і однією із активних форм участі громадян в управлінні суспільними та державними справами.
Проблема з'ясування статусу представницьких органів місцевого самоврядування була актуальною і в роки радянського будівництва, про що свідчать наукові розробки, у яких досліджувалися як загальні питання організації влади на місцях, так і конкретні питання, зокрема нормотворча діяльність місцевих рад; удосконалення системи та внутрішньої структури органів місцевих рад; дослідження проблеми вдосконалення форм і методів діяльності місцевих рад.
У період 1970-1980 рр. зазначеними проблемами активно займалися такі вчені, як В.Є. Бражников, І.П. Бутко, М.І. Корнієнко, В.Ф. Погорілко, М.О.Пухтинський та ін.
Так, основними напрямами наукових досліджень В.Ф. Погорілка були в ті роки питання визначення статусу та функцій місцевих рад, організації, діяльності і розвитку органів місцевого самоврядування зарубіжних країн [5].
У 1980-1995 рр. з'являються молоді талановиті вчені, серед яких необхідно назвати М.О. Пухтинського, В.В. Кравченка, В.Ф. Мелащенка, А.О. Селіванова та ін. [5].
Як відомо, головним суб'єктом представницьких органів місцевого самоврядування є депутати місцевих рад і з'ясування їх статусу є не тільки важливою політичною, але й правничою проблемою.
Відповідно до ст. 5 Конституції України єдиним представницьким органом територіальних громад є відповідні місцеві ради. У системі місцевого самоврядування тільки радам належить провідна роль, адже це ті органи, які безпосередньо працюють з людьми. Саме місцеві представницькі органи являють собою одну з головних підвалин демократичного ладу та найближчий до громадян рівень управління.
З цього і випливає та значна роль, яку відіграють депутати місцевих рад у життєдіяльності територіальної громади. Адже для вирішення конкретних питань місцевого значення, ураховуючи їх багатогранність і різноплановість, використовувати інститути безпосередньої демократії є недоцільно, а у деяких випадках і неможливо. Саме цим пояснюється необхідність обрання демократичним шляхом представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних і міських рад з визначеними повноваженнями.
Правовою основою діяльності органів місцевого самоврядування є стаття 7 Конституції України, у якій зазначено: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування". Розділ ХІ Конституції України окремо присвячено організації місцевого самоврядування, у якому вперше на конституційному рівні закріплюється ідея місцевого самоврядування в нашій державі, яка передбачає децентралізацію державної влади та фактично нову організацію влади на місцях.
В Україні реформа місцевого самоврядування розпочалася лише після прийняття
7 грудня 1990 року Закону "Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Ухвалення Верховною Радою цього закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому закон фактично виходив з положень теорії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад - вони мали подвійну природу: визнавалися як органи місцевого самоврядування і органи державної влади.
У результаті дії цього Закону було втрачено певною мірою управління державними справами на місцях. Стало очевидним, що суміщати в одних органах функції державної влади і місцевого самоврядування неможливо. За таких умов у 1992 році були прийняті закони про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування і закон про представника Президента.
У лютому 1994 року Верховна Рада прийняла закон про формування місцевих органів влади і самоврядування, за якими відновила систему рад зразка 1990 року.
Новообрана Верховна Рада у червні 1994 року прийняла нову редакцію закону про формування місцевих органів влади і самоврядування і наділила ради всіх рівнів винятково функціями органів місцевого самоврядування. Даний закон у новій редакції передбачав відхід від дуалістичної теорії та встановлення інституту місцевого самоврядування в класичному вигляді.
Прийняття зазначених законів було сприйнято як позитивний акт, так як вони конструктивно вплинули на організацію та діяльність органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.
Таким чином, днем відродження місцевого самоврядування в Україні можна вважати вищезгаданий Закон "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" в редакції від 7 грудня 1990 року, у якому вживається сам термін "місцеве самоврядування" і визначаються принципи, на яких базується таке самоврядування. Даний закон вніс суттєві зміни і в структуру місцевих рад як представницьких органів місцевого самовря-дування.
Остаточно конституційно-правову систему органів місцевого самоврядування в Україні визначає Конституція України від 28 червня 1996 року. Положення Конституції України конкретизуються в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Loading...

 
 

Цікаве