WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат

До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат

розпорядження, крім явно злочинних. Передбачено, що особа, яка віддала наказ, відповідає за нього. На наш погляд, доцільніше було б також передбачити в цьому статуті, що військовослужбовці також відповідають за виконання явно злочинних наказів, як це передбачено у Конституції України.
Також у статуті передбачена можливість для військовослужбовців направляти звернення, особисто звертатися як до посадових осіб та органів військового управління, так і до інших державних органів увипадку пору-шення їх прав, свобод та законних інтересів, незаконних рішень, дії та без-діяльності відносно них командирами. Також військовослужбовці мають право звертатися до відповідних органів у разі незаконного притягнення їх до відповідальності або незаконного покладення на них обов'язків.
В юридичній літературі неодноразово було підкреслено, що необхідно дати законодавче визначення поняття "наказ", тим більше, що це поняття присутнє в багатьох нормативно-правових актах нашої держави. Це, наприклад, Конституція України, Закон України "Про міліцію", Закон України "Про службу безпеки України", Тимчасові статути Збройних Сил України, Кримінальний кодекс України та ін. Саме поняття наказу та умов його правомірності надає наука кримінального та адміністративного права, але потрібно не доктринальне, а законодавче визначення цього поняття.
Наука кримінального права України визначає, що наказ - це обов'яз-кова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення чи невчинення підлеглим якоїсь дії по службі.
Коментар до Конституції України розмежовує поняття "наказ" та "розпорядження". Так, під наказом розуміють правовий акт управління, який видається на основі чинного законодавства та актів вищих органів відповідними керівниками міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій. Розпорядження ж - це правовий акт, який має владний характер і видається в межах повноважень, наданих посадовій особі чи державному органу.
Радянське кримінальне право визначало, що наказ, розпорядження є формою втілення волі начальника, формою управління діяльністю підлеглих. Воля начальника, його накази та вимоги безумовно обов'язкові для підлеглих та підлягають своєчасному та точному виконанню.
Сьогодні сучасна наука кримінального права висуває такі умови законності наказу. Він повинен бути:
- виданим компетентним органом чи посадовою особою в межах компетенції цієї посадової особи чи органу;
- відданим із дотриманням необхідної форми та порядку його видання;
- ґрунтуватися на законі чи іншому нормативному акті;
- передбачати скоєння протиправних дій виконавцем.
Введення до нового Кримінального кодексу України статті "Діяння, пов'язане з ризиком" потребує ретельного тлумачення, особливо в межах співвідношення можливості відмовитися від виконання злочинного наказу та професійного ризику. Так, професійна діяльність таких органів, як Служба безпеки України, органів внутрішніх справ, податкової міліції (в особи їх оперативного складу), так і працівників державної пожежної охорони, а також міністерства по надзвичайних ситуаціях через специфіку виконуваних завдань вимагає від співробітників ризикувати власним життям та здоров'ям.
Представники науки радянського кримінального права визнавали, що, крім визначених у Кримінальному кодексі обставин, є й інші, які виключають суспільну небезпечність діяння. До таких вони відносили: здійснення свого права, виконання професійних функцій, виробничо-господарський ризик, а також виконання наказу. Також поширеною була думка, що виконання наказу є предметом вивчення адміністративного та воєнно-адміністративного права.
Але такі обставини не вважалися обов'язковими, через те що не були закріплені в діючому кримінальному законодавстві Союзу РСР та союзних республік. Радянські вчені обмежувалися лише констатацією таких обставин, а ретельно їх юридична природа досліджена не була. У теорії кримінального права стверджувалося, що незаконний наказ не є обов'язковим для виконання. Тож невиконання явно злочинного наказу (наприклад, військовослужбовцем) розглядалося як крайня необхідність, у стані якої нібито знаходився військовослужбовець.
У зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України настає нагальна потреба внести зміни до законодавства України, яке регулює службові стосунки взагалі та питання виконання наказу чи розпорядження підлеглими. Так, у Законі Російської Федерації "О милиции" окремо в ст. 24 ("Обстоятельства, исключающие преступность деяния сотрудника милиции") визначено, що на діяльність працівника міліції поширюються норми кримінального законодавства про необхідну оборону, фізичний чи психічний примус, про професійний ризик та виконання наказу або розпорядження28.
Тому Закон України "Про міліцію" доцільно було б доповнити окре-мою статтею, де потрібно визначити, що відповідні положення Кри-мінального кодексу України (про необхідну оборону, крайню необхідність, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації та, що є дуже важливим, виконання наказу чи розпорядження) поширюються на діяльність працівника міліції. Адже сьогодні положення про обов'язок відмови від виконання неправомірного наказу працівником органів внутрішніх справ, податкової міліції містить лише п.10 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Також відповідним положенням доцільно було б доповнити Закон України "Про службу безпеки України" і закони про інші правоохоронні органи і військові формування.
Крім того, найближчим часом необхідно визначити спочатку на загальнотеоретичному, а потім і законодавчому рівні співвідношення діяння, пов'язаного з ризиком (ст. 42 КК України) та виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК України); чи має право начальник (командир) віддавати накази підлеглим, виконання яких пов'язане з ризиком для їх власного життя та здоров'я та чи можна вважати підлеглим такий наказ обов'язковим.
Ч. 5 ст. 21 Закону України "Про міліцію" "Правовий захист працівників міліції та громадян, які сприяють міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю" містить положення про те, що кожен працівник міліції може оскаржити до суду рішення посадових осіб відносно нього, якщо вважає, що такі рішення обмежують його гідність і особисті права, не пов'язані з службовою діяльністю. З урахуванням реалій сьогодення це положення доцільно було б викласти в такій редакції, що кожен працівник міліції має право використовувати всі передбачені законодавством засоби для оскарження незаконних рішень (наказів) начальників, виданих відносно нього і які порушують права, свободи та законні інтереси працівників міліції.
Loading...

 
 

Цікаве