WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат

До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат

революції були закріплені основні права людини та її обов'язок відмовитися від виконання злочинних протиправних наказів (розпоряджень), право захисту для особи, проти якої спрямовано такий акт.
У Петровському Воїнському Артикулі від 26квітня 1715 р. було зазначено (артикул № 53), що якщо офіцер своїм підлеглим віддасть наказ, який не стосується інтересів служби та "службе солдатской непристойно", то підлеглий не повинен виконувати його, а повинен доповісти про це військовому суду, який вирішуватиме питання про покарання такого офіцера. У тлумаченні до цього артикулу зазначалося, що виконання наказу не є обов'язковим, якщо його віддано не в інтересах військової служби та задля користі держави та царя.
За часів Російської імперії поліцейські не мали права оцінювати законність чи незаконність наказів, розпоряджень, які видавалися керівними органами, а повинні були виконувати їх.
Військовий карний статут 1869 р. у ст. 69 так визначав правомірність виконання наказу: "Вчинок не вважається злочинним, коли його заподіяно виконуючи закон або виконуючи наказ начальника, якщо наказ був виданий по службі або вважався за такий підлеглим і коли підлеглий не був свідомий у злочинності дії, яку йому було наказано вчинити."
Питаннями вивчення різних аспектів виконання наказу підлеглими займалося багато вчених, у зв'язку з цим розроблено багато теорій. Серед них необхідно акцентувати увагу на наукові погляди про юридичну природу виконання наказу М.С. Таганцева, який першим серед російських дореволюційних вчених-юристів узагальнив вчення про виконання наказу закордонних і вітчизняних науковців та сформулював основні вимоги щодо правомірності наказів, межі відповідальності підлеглих за виконання злочинних наказів.
Таганцев критикував представників юридичної науки, які ототожню-вали виконавця наказу (в даному випадку солдата) з машиною, яка повинна бездумно підкорятися начальникові та виконувати будь-які його вимоги (накази, розпорядження). На їх думку, відповідальність солдат за виконання злочинних наказів призвела б до міркувань їх виконавця щодо законності чи незаконності цих вимог, що кінець-кінцем, призвело б до руйнування військової дисципліни. Таганцев вніс пропозиції щодо випадків, коли викона-вець повинен був нести відповідальність за виконання явно злочинного наказу та висував критерії оцінки правомірності наказу. Серед таких критеріїв були наступні: видання наказу компетентною особою, в межах своїх обов'язків, видання наказу в передбаченій законом формі.
Також російськими дореволюційними вченими було підкреслено, що кожна держава, в якій є розмежування влади і в якій владні органи мають право видавати власні розпорядження, повинна вживати заходів для того, щоб забезпечити обов'язкову силу закону у випадку зіткнення його з розпорядчими актами.
Під наказом розумілося обов'язкова для виконання вимога началь-ника, звернена до підлеглого. Наказ повинен був виходити від начальника, повинен бути вимогою до підлеглого та містити в собі вимоги, обов'язкові для виконання. При цьому наказ необхідно віддавати щодо служби, не суперечити законові, протизаконний наказ не є обов'язковим для виконання, наказ старшого начальника має більшу силу щодо наказу нижчого начальника.
Теоретики військового права Союзу РСР, спираючись на перші статути (Дисциплінарний статут Робітничо-Селянської Червоної Армії 1919 р. та Тимчасовий дисциплінарний статут Червоної Армії 1925 р.), визначали, що основним та первісним обов'язком військовослужбовця є швидке, розумне та точне виконання наказу, який одержано від начальників. До самого ж наказу були такі вимоги: він не повинен бути явно злочинним, виданий компетентною особою, задля користі служби або для виконання закону. Виконуватися повинні були тільки накази, які не вимагали скоїти щось протизаконне як з погляду державних законів, так і інтересів та вимог військової служби.
У першому Дисциплінарному статуті Робітничо-Селянської міліції в п. 17 було закріплено, що підлеглий не повинен виконувати наказ, який приписує йому скоїти злочинне діяння. У випадку отримання такого наказу підлеглий не повинен був виконувати його, а терміново доповісти про це вищому начальникові або комісару, або органам Державного Політичного Управління, або органам прокурорського нагляду, а у випадку відсутності можливості звернутися до вище вказаних осіб та органів - звернутися до одного з членів найближчого виконавчого комітету Ради робітничих та селянських депутатів. При цьому передбачалася відповідальність як для особи, яка видала злочинний наказ, так і для виконавця його.
Згодом положення, які надавали можливості відмовитися від виконання злочинних наказів (розпоряджень) були вилучені з нормативної бази Союзу РСР та союзних республік, яка регламентувала організацію служби та дисципліну в озброєних органах державної влади.
Після Акта проголошення незалежності в Україні постало питання про створення власної нормативної бази, а прийняттям нової Конституції України, як було зазначено вище, питання виконання розпорядження чи наказу, а також можливості уникнення від виконання злочинних (проти-правних) розпорядчих актів були закріплені на рівні Основного Закону держави. Сьогодні є нагальна потреба привести відповідно до Конституції цілу низку нормативно-правових актів нашої держави.
Прикладом того, що до цього питання необхідно було у наш час підходити виважено, може служити Тимчасовий Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який був затверджений Указом Президента України від 7 жовтня 1993 р. № 431/93 де у п.11 зазначалось, що "начальник має право віддавати підлеглому накази й перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника й ставитися до нього з повагою. Виконавши наказ, підлеглий може подати скаргу, якщо стосовно нього було вчинено неправомірні дії." У п. 18 записано: "Військовослужбовець, отримавши наказ, зобов'язаний неухильно виконати його." Таким чином, згідно з Тимчасовим статутом, військовослужбовець повинен був виконувати будь-який наказ, навіть злочинний, навіть той наказ, який міг бути спрямований проти самої особи виконавця. І тільки після виконання наказу можна було його оскаржити.
У прийнятому у 1999 р. новому Дисциплінарному статуті Збройних Сил України вже враховано положення чинної Конституції України. Так, у ньому визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військово-службовця не тільки виконувати накази командирів та військових статутів, а й додержуватися Основного Закону держави та інших законів України. На відміну від попереднього Тимчасового статуту, в прийнятому Дисциплінарному статуті Збройних Сил України у п. 6 закріплено поло-ження про те, що обов'язок підлеглих виконувати накази та
Loading...

 
 

Цікаве