WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат

До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу - Реферат


Реферат на тему:
До питання про конституційно-правові засади видання та виконання розпорядження чи наказу
За роки незалежності Україна пройшла складний, але продуктивний шлях - від колишньої республіки Союзу РСР до незалежної держави. Одним із найголовніших завдань розбудови демократичної, правової держави був відхід від стереотипів, які склалися за часів існування Української РСР. Один із основних стереотипів, який потрібно було докорінно змінити, - стереотип відносини "влади та індивіда". Початок зміни вказаного стереотипу на державному рівні необхідно було починати через створення нової законодавчої бази, яка б відповідала європейським та всесвітнім стандартам. Це полягало, передусім, у створенні власної Конституції, ратифікації цілої низки міжнародних документів у справах людини та плідній законотворчій роботі. Можна сказати, що частково це завдання виконано: по-перше, прийнято Конституцію незалежної держави України; по-друге, ратифіковано багато важливих міжнародних та європейських документів із прав людини (за останні 10 років ратифіковано понад 400 міжнародних договорів та угод); по-третє, держава на законодавчому рівні визнала пріоритет прав людини перед інтересами держави.
Сьогодні кожна людина в нашій державі володіє певним обсягом прав, свобод серед яких найважливіші - це природні права, зокрема, право на життя як найвища соціальна цінність для людини. Визнаючи це, держава не тільки зобов'язалася охороняти життя людини, а й надала їй право самостійно захищати його від протиправних посягань. Відповідно до ст. 27 та ч. 5 ст. 55 Основного Закону України кожен громадянин має право будь-якими незабороненими засобами захищати власне життя та здоров'я. Сюди можна віднести різноманітні можливості для його захисту: інститут необхідної оборони, крайньої необхідності, можливість звернення до правоохоронних органів, ЗМІ тощо. Додатковою гарантією захисту життя та здоров'я є принцип, який закріплено в ст. 19 Конституції: "Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством", тобто це є можливість уникнути вимоги виконання дій, які можуть загрожувати життю, здоров'ю. Особливої актуальності це положення набуває для осіб, професійна діяльність яких вимагає дотримання суворої дисципліни та чіткого виконання наказів та розпоряджень керівництва. До даної категорії можна віднести рядовий та начальницький склад органів внутрішніх справ, податкової міліції, військовослужбовців Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань.
Саме тому в Конституції України (ст. 60) закріплено положення про те, що ніхто не може бути зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази та встановлено відповідальність як за видання, так і виконання таких розпоряджень чи наказів. Дане положення має подвійне значення. По-перше, це гарантія належного виконання в межах законів та власної компетенції функцій особами, яким надано право видавати такі розпорядження чи накази та стримувати їх від зловживання посадовим становищем. По-друге, це положення є додатковою можливістю для осіб, які їм підпорядковані по службі, уникнути виконання злочинних розпоряджень чи наказів, які можуть загрожувати як їх власному життю та здоров'ю, правам та свободам, так і іншим громадянам.
Необхідно підкреслити, що в юридичній літературі можливість відмовитися від виконання злочинних наказів розглядається, в основному, тільки з позиції необхідності закріплення цього положення в законодавстві як інституту, що гарантує належне виконання своїх обов'язків зазначеними посадовими особами та встановлює відповідальність за вчинення неправо-мірних дій, користуючись посадовим становищем. Цей інститут знайшов своє відображення в багатьох міжнародно-правових документах. Це, наприклад, Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку (цей документ було прийнято VIII Конгресом ООН з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками, який проводився у 1990 р.), Статут міжнародного військового трибуналу, Декларація про поліцію (прийнято Парламентською Асамблеєю Ради Європи у 1979 р.), Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку та ін. Суть викладених у них принципів можна звести до того, що виконання злочинних наказів, розпоряджень, які віддано вищою посадовою особою не є виправдальною обставиною для виконавця. Крім того, ці документи зобов'язують відмовитися від виконання таких наказів (розпоряджень).
Підґрунтям для закріплення даного принципу в міжнародних та державних документах стала так звана доктрина "розумних багнетів", суть якої полягає в тому, що державні органи (в першу чергу військово-службовці, працівники правоохоронних органів та органів державної безпеки) не повинні сліпо підкорятися наказам (розпорядженням) своїх начальників (командирів), а під загрозою покарання відмовитися виконувати явно протизаконні накази (розпорядження). Поштовхом для створення відповідних положень у міжнародному праві та законодавстві держав світу стали судові процеси над військовими злочинцями фашистської Німеччини та їх прибічниками, які як виправдання своїм злочинам, називали виконання наказів.
Необхідність закріплення таких положень та встановлення відпові-дальності за виконання злочинного (протиправного) наказу (розпорядження) є гарантією для суспільства, тобто особа, яка володіє певним обсягом владних повноважень, не буде використовувати їх (повноваження) проти інших осіб. Але мало хто звертав увагу на те, що даний принцип може служити гарантією самозахисту життя та здоров'я особою, якій віддано наказ, виконання якого може загрожувати життю та здоров'ю виконавця.
Підґрунтя цієї проблеми необхідно шукати в працях філософів та юристів. Ще у XVII ст. Т. Гоббс розробив та обґрунтував теорію, згідно з якою підлеглий є знаряддям у руках начальника, безвідповідально та сліпо підкоряючись його наказам, та позбавлений можливості діяти згідно зі своєю волею. Підтвердженням цієї тези є ставлення до підлеглих відомого полководця Наполеона, який вимагав у своїй армії від підлеглих безумов-ного та беззаперечного підкорення його наказам.
Ще у XVIII ст. на законодавчому рівні знаходить своє закріплення також і принцип відповідальності за віддання чи виконання наказів особою. Стаття 11 Конституції Франції 1793 р. надавала кожному можливість захищатися від свавільних актів, які не передбачені законом або видані з порушенням встановлених законом норм. У ст. 9 цієї ж Конституції було зазначено, що ті, хто схиляють, сприяють, дозволяють, виконують або примушують виконувати протизаконні дії, є винними та повинні бути покарані. Таким чином, у результаті Французької
Loading...

 
 

Цікаве