WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі аспекти правового регулювання лізингової діяльності в Україні - Реферат

Деякі аспекти правового регулювання лізингової діяльності в Україні - Реферат

статті, які забезпечували економічне стимулювання розвитку лізингу.
У Законі України "Про лізинг" сформульовано визначення фінансового та оперативного лізингу, які замінюють неточні їх формулювання в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", де необґрунтовано отожнюються поняття "лізинг" і "оренда". Визначено об'єкти лізингу і встановлено особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом управління цим майном. До суб'єктів лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб'єкти підприємницької діяльності. Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньої (між усіма основними суб'єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоодержувачем) угоди.
Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця.
Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізинго-одержувача і підлягає поверненню лізингодавцю.
Закон визначає також порядок бухгалтерського обліку та звітності щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об'єктів лізингу, умови реєстрації договорів лізингу. Важливо, що прикінцевими положеннями визначено: раніше прийняті закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
У цілому Закон відповідає сучасним поглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.
До прийняття Закону відносини, що стосувалися лізингу в Україні, були практично не врегульовані, лише у законодавстві 1995 р. існувало декілька спеціальних норм, що певною мірою стосувалися лізингу.
5 жовтня 1997 року на XXV щорічних зборах Європейської федерації національних лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну прийняли до членів цієї авторитетної економічної структури.
На думку західних дослідників, ринок лізингових послуг на Україні перебуває на ранній стадії розвитку, а "чистого" лізингу в Україні практично немає, лише існують схожі за формою операції.
Більшість лізингових компаній виконують швидше роль агентів або посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел оцінюються лише на рівні $10 млн.
Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуюча податкова система не сприяє розвиткові лізингу в Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5 %, тоді як у розвинених країнах Європи - понад 80 % від ВВП.
Для того, щоб придбати техніку для сільського господарства, промисловості, сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7-10 років, що в Україні практично неможливо. Лише 12 % кредитів, що надаються, можна за українськими мірками вважати довготерміновими (понад два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела довготермінового фінансування, у зв'язку з цим у лізингових компаній виникають істотні труднощі.
Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні може становити 1630 млн. грн. Для досягнення цього показника (при середньому рівні зростання 20 % на рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови створення найсприятливішого середо-вища.
Але головне, що заважає, - це орієнтація документа на стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні стандарти бухобліку ґрунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не використовує такого терміна, як амортизація. У нашому законодавстві закладена в Законі "Про лізинг" тільки амортизаційна планка в 60 % вартості майна в лізингу, яка призводить до того, що його амортизаційний термін значно перевищує п'ять років. Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом "Про лізинг". Постанова Кабінету Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років - взагалі абсурдна: сьогодні і дворічні лізингові контракти - велика рідкість.
Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди. Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі "Про лізинг" реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова некоректність Закону "Про лізинг" тягне за собою безліч ускладнень, зокрема це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові процеси тощо.
Проблема нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5 % від вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю. Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.
Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про обмеження критичного імпорту, що є перешкодою для ввезення за лізингом техніки з-за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач "скутий" у виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші, це - дешеві гроші), в Україну так і "не йдуть".
Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно часто спирається на застарілі інструкції. Так, лізингодавець позбавлений права показувати амортизацію наданого в лізинг майна у витратах. Навіть нібито прогресивне нововведення як зняття ПДВ за платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець збільшить вартість майна на ті ж 20 %.
Другий антилізинговий чинник - неготовність до лізингових операцій як потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів.
Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло - потенційний попитвеликий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні досяг 80 %, а грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві істотні переваги:
1) зберігає право власності на активи;
2) безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу зі здатністю генерувати кошти терміном служби
Loading...

 
 

Цікаве