WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі аспекти правового регулювання лізингової діяльності в Україні - Реферат

Деякі аспекти правового регулювання лізингової діяльності в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Деякі аспекти правового регулювання лізингової діяльності в Україні
Діяльність лізингових організацій в Україні - це специфічна, доповнююча форма перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативного банківського кредитування, яка передбачає використання своїх власних фінансових ресурсів. Лізинг дає можливість суб'єктам господарювання одержувати необхідні машини і обладнання без значних одноразових витрат, а також не мати проблем зі старінням засобів виробництва.
Лізинг є різновидом оренди або так званої посередницької оренди, що забезпечує інвестиції засобами виробництва за посередництва лізингової фірми [10].
Вперше про лізинг згадується у "Законах Хамурапі" близько 1800 р. до н.е.
Пов'язані з лізингом дії знайшли своє відображення в Інституціях Юстиніана, проте особливого розвитку лізинг набув під час промислових революцій. Найбільш поширеним явищем лізинг став у США, "батьком" якого вважається Генрі Шонфенльд.
Сучасний лізинг бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку ХХ сторіччя. Особливо сприяло зростанню лізингового бізнесу прийняття урядом США низки законодавчих актів, які підвищили зацікавленість американських бізнесменів у великому переліку лізингових операцій.
Економісти розвинених держав оптимістично оцінюють перспективи подальшого розвитку лізингу. Так, західноєвропейські виробники пересвідчилися, що оренда стимулює виробництво, тобто стимулює користувача працювати інтенсивно й якісно. Такі держави, як Франція, Великобританія, ФРН, є лідерами європейського лізингового руху.
Певні напрацювання щодо лізингу є і в нашій державі. 10 січня 1998 року набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997 року Верховною Радою України Закон України "Про лізинг" № 723/97-ВР (далі - Закон № 723) [3]. Цим Законом здійснено "прорив" у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові умови його розвитку. Але, на жаль, нормативні акти неоднозначно визначають поняття "лізинг", що, у свою чергу, негативно впливає на розвиток лізингових відносин в Україні.
Так, Закон № 723 застосовує винятково поняття "лізинг", у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181 (далі - Наказ № 181) [7], вживається тільки таке поняття, як "оренда", а в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі - Закон про податок на прибуток) [4] обидва терміни вживаються як ідентичні. Внаслідок цього створюється таке враження, що в міжнародній практиці існують дві різні операції - оренда і лізинг, оподаткування яких ідентичне. Насправді це не так, і тому, характеризуючи операцію з надання деякого активу в тимчасове користування, повинно йтися саме про оренду. Дійсно, чинним законодавством введено деяку специфічну операцію, названу "лізингом". Виникла ситуація, коли англомовний термін "lease", сутність якого на Заході полягає в ідентифікації орендних відносин взагалі, в Україні нібито поділяється на два види.
Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності викладені в П(С)БО 14.
П(С)БО 14 є обов'язковим для застосування юридичними особами. Виняток становлять бюджетні установи: для них передбачено особливий порядок відображення подібних операцій.
У свою чергу, норми П(С)БО 14 поширюються на:
1) орендні угоди, пов'язані з розвідкою і використанням природних ресурсів (за винятком оренди земельних ділянок);
2) угоди щодо використання авторських і суміжних прав автора;
3) угоди щодо оренди цілісних майнових комплексів (облік таких операцій регулюється Порядком відображення в бухгалтерському обліку і звітності операцій, пов'язаних з приватизацією та орендою державних підприємств, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16.12.1993 р. № 109) [9].
Уперше лізинг згадано в п. 9 ч. ст. 1. Закону України "Про банки і банківську діяльність"[2], відповідно до якого банкам дозволяється здійснювати "придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)". Оскільки головним завданням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в Положенні Національного банку України про кредитування [8] лізинг розглядається як форма майнового кредиту.
У першій редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива, порівняно з нею, господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції зазначеного Закону [4].
Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою та вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об'єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.
Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізингового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізингу між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.
Необхідно зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший - полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюється рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та інше. Цей підхід реалізовувався в Україні за відсутності законодавства про лізинг. На це звернено увагу і у новому Цивільному кодексі України. Так, у статті 806 "Договір лізингу" зазначається: "До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом"[1].
Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають із нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором купівлі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізингоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України "Про лізинг" і його зміст свідчать про те, що цю думку поділяє й український законодавець.
Робота над проектом нормативного акта, який регулює відносини лізингу (Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом кількох років. З вересня 1996 року у сесійному залі Верховної Ради України почалося обговоренняпроекту Закону України "Про лізинг". Відбулося три читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту закону. З одного боку, була покращена редакція багатьох статей Закону, а з іншого - вилучено
Loading...

 
 

Цікаве