WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Взаємодія правоохоронних органів України щодо адміністративно-правової протидії нелегальній імміграції - Реферат

Взаємодія правоохоронних органів України щодо адміністративно-правової протидії нелегальній імміграції - Реферат


Реферат на тему:
Взаємодія правоохоронних органів України щодо адміністративно-правової протидії нелегальній імміграції
При дослідженні політичних і адміністративних структур, створених у різних країнах для проведення політики щодо різних категорій мігрантів, важливо розуміти, що кожна держава ставиться до цього питання по-різному. Ситуація у тій чи іншій країні має оригінальний характер і набуває гостроти, драматизму або конфліктності не через наявність у ній різних категорій мігрантів, а через специфічне поєднання їхніх проблем. Кожна цивілізована держава має чітко відрегульований механізм забезпечення добробуту власних громадян, зокрема, у наданні їм соціальних пільг і гарантій, а також підтримки національних традицій та усталеного способу життя. Звідси випливає досить виважене ставлення до легальних іммігрантів і якнайжорсткіша протидія нелегальним іммігрантам. Це загальноприйнята світова практика.
Від часу становлення України як незалежної, суверенної держави було опубліковано значну кількість робіт, в яких міститься важливий аналітичний та емпіричний матеріал щодо різних складових міграційних процесів, зокрема змісту та наслідків нелегальної імміграції, законодавчого вирішення пов'язаних з нею проблем, зокрема, це праці В.Б. Євтуха, І.Ф. Кураса, Е.М. Лібанової, С.І. Пирожкова, А.В. Позняка, І.М. Прибиткової, В.П. Трощинського, О.У. Хомри, С.Б. Чеховича, М.О. Шульги тощо. У галузі методології та методів вивчення міграцій взагалі та нелегальної зокрема, управління ними, сутнісних характеристик міграційних процесів значні здобутки належать російським науковцям О.Д. Воробйовій, Ж.А. Зайончковській, Т.І. Заславській, В.А. Іонцеву, Л.Л. Рибаковському, а також численним західним авторам, серед яких Р. Епплярд, Р. Бонінг, М. Вайнер, Д. Массей, Д. Салт, С. Сассен, П. Сталкер, П. Стокер, Т. Хаммар та інші.
Мета дослідження полягає у вивченні та обґрунтуванні того факту, що за нових умов розвитку міграційних процесів такі старі інститути їхнього регулювання, як жорсткий паспортний режим, реєстрація, обмеження в'їзду в країну тощо втрачають своє первісне значення. На сьогодні постає завдання створення нової, більш гнучкої та оперативної у своїй щоденній діяльності структури, яка повинна виконувати функції, що випливають як з аналізу імміграційної ситуації в Україні, так і з міжнародного досвіду регулювання імміграційних процесів. Нею могла б стати Єдина державна міграційна служба України з відповідними функціями, повноваженнями і підрозділами, з чітким розмежуванням їх з іншими відомствами. Дієвість здійснення управління усіма міграційними процесами, на нашу думку повинна полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних підрозділів, утворенні нових необхідних ланок.
Першочерговою метою державної міграційної служби повинно бути регулювання імміграційним потоком, подолання негативних наслідків нелегальної імміграції, які в більшості своїй розвиваються стихійно, створення належних умов для безперешкодної реалізації найважливіших прав мігрантів усіх категорій, а також забезпечення гуманного ставлення зі сторони владних структур до осіб, які шукають захисту на території України.
Основними завданнями державної міграційної служби, на нашу думку, повинні бути: захист прав та інтересів мігрантів, дотримання державних інтересів при реалізації імміграційних програм і заходів, постійне удосконалення системи імміграційного контролю, регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку регіону, який приймає іммігрантів, національної сумісності, специфіки психології іммігрантів, кліматичних особливостей місць їх розселення, створення відповідних умов прийому та розміщення іммігрантів, які стимулюватимуть їхню активну участь у процесі адаптації до існуючого соціально-економічного середовища.
Початок формування новітньої політики України у сфері імміграції треба віднести до першого етапу державотворення. Уже в Декларації про державний суверенітет, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року, серед іншого, було проголошено, що Україна "регулює імміграційні процеси" [1, с. 576].
Перший закон України, який мав суттєве значення для регулювання зовнішньої міграції, а саме Закон України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 року [2], надав вихідцям з України, які поверталися на її територію, право отримати українське громадянство і тим самим сприяв репатріації. Пізніші зміни та доповнення, внесені до цього законодавчого акта (1993, 1994, 1997, 2001 р.), значно посилили відповідну спрямованість даного Закону. Таким чином, цитований вище документ, по праву, можна вважати першим із законодавчих актів України щодо регулювання імміграційного процесу.
У процесі розбудови України як незалежної, суверенної держави було закладено основи щодо протидії нелегальній імміграції - прийнято деякі нормативні акти.
Правову основу протидії нелегальній імміграції, крім конституційних норм, становлять закони України "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", "Про державний кордон України", "Про прикордонні війська України", "Про порядок виїзду та в'їзду в Україну громадян України", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією", а також укази Президента України "Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні" від 5 серпня 1996 р. № 628/96, "Про невідкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим" від 26 червня 1995 р. № 487/95, "Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97, "Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки" від 17 вересня 1996 р. № 837/96, "Національна програма боротьби з корупцією", затверджена Указом Президента України від 10.04.1997 р., постанови Кабінету Міністрів України "Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29 грудня 1995 р., Положення про прикордонний режим від 27.07.1998 р., "Про затвердження Програми боротьби з нелегальною міграцією на 1996-1997 роки" від 15 січня 1996 р. та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми боротьби з нелегальною міграцією на 2001-2004 р." тощо.
Навіть із переліку назв цитованих нормативно-правових актів видно, що вони вирізняють проблему нелегальної імміграції серед інших правопорушень, передбачають протидію та профілактику цього явища, але повне і остаточне розв'язання даної проблеми, на нашу думку, залежить не лише від сучасної законодавчої бази, але й від цілого комплексу правових, організаційних і фінансових питань, які нині, на жаль, вирішуються надто повільно.
Розглядаючи практичну сторону даної проблеми, слід зауважити, що значну увагу проблемам нелегальної імміграції приділяла, з часу свого створення Рада оборони та національної безпеки при Президентові України.
Указом Президентавід 05.08.1996 року було створено Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Оскільки нелегальна імміграція значною мірою перетворилася в організований злочинний бізнес, що був би неможливим без потурання та незаконних послуг з боку окремих посадових осіб, на Комітет було покладено обов'язки координації додаткових заходів щодо попередження нелегальної імміграції та злочинних проявів з боку іноземців.
Серед центральних органів виконавчої влади основний тягар по боротьбі з нелегальною імміграцією останні десять років несли три відомства: Державна прикордонна служба України (ДПС), Прикордонні війська України та Міністерство внутрішніх справ України.
Необхідно зазначити, що, в основному, дані
Loading...

 
 

Цікаве