WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності - Реферат

Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності - Реферат


Реферат на тему:
Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності
Конституційний інститут "громадянство" висвітлює політико-правовий зв'язок особи з державою, що виражається у взаємних правах і обов'язках. Інститут адміністративної процедури виступає відображенням, структурним елементом, одиничним у загальному, безпосередньо - практичною формою даного "зв'язку", тобто громадянин правомочний у зверненні до адміністративного органу (органу виконавчої влади та місцевого самоврядування), а він зобов'язаний розглянути його та дати обґрунтовану відповідь у встановлені строки (стаття 40 Конституції України).
Роль даного "зв'язку", у реформаційно-правовому аспекті, викликає значний інтерес, з огляду на його значення для утвердження європейських стандартів прав і свобод людини і громадянина, разом з тим, переорієнтація управлінської діяльності держави, в особі уповноважених органів, в русло аксіоми "держава існує для людини, а не людина для держави".
Для реалізації даної мети робочою групою при Міністерстві юстиції України з участю співробітників інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України підготовлено проект Адміністративно-процедурного кодексу, визначеного Концепцією адміністративної реформи [1].
Відповідно до ст. 1 названого Кодексу під адміністративною процедурою розуміють визначений законодавством порядок провадження в індивідуальних адміністративних справах. Але формулювання даного поняття в такому аспекті викликає ряд критичних зауважень і заперечень з боку деяких науковців в аспекті його співвідношення та визначення місця в адміністративному процесі.
Таким чином, проблематика змістовного наповнення адміністративної процедури та співвідношення його з поняттям "адміністративний процес" носить концептуальний характер і потребує розв'язання на загальнотеоретичному рівні.
Розвиток адміністративного права, а також всієї правової науки в Україні має свої особливості, зумовлені історичним досвідом перебування нашої держави у складі СРСР.
Адміністративний процес, у той період, визначався як виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, які під час її здійснення керувалися, переважно, критеріями політичної доцільності, а не правовою регламентацією. Відповідно закон, як правовий акт вищої юридичної сили, ставився в один ранг із підзаконними нормативно-правовими актами. Потреби як такої щодо законодавчого визначення адміністративної процедури не було, адже держава акумулювала "у своїх руках" усі сфери суспільного життя і рішення, зрозуміло, приймалися нею самостійно.
Крім того, суттєвим недоліком правової системи радянської доби була відсутність права на судове оскарження рішень органів виконавчої влади.
З огляду на викладене, доцільно звернутися до теорії "публічної адміністрації", згідно з якою, на думку професора В.Б. Авер'янова, управління з боку держави, яке було домінуючим у всіх сферах за радянських часів, тепер не є наскільки визначальним. Відповідно до цього він пропонує виділити нового суб'єкта - "публічної адміністрації", у вигляді органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування [2]. Тобто відбувається ротація методів управління на методи регулювання, що характерні для правової держави.
Дискусії навколо визначення поняття адміністративного процесу продовжується й сьогодні, наука не знає єдиного, уніфікованого підходу до вирішення цього питання, зокрема такі науковці-адміністративісти, як Г.І. Петров, А.П. Корнєв, О.М. Якуба, Д.Н. Бахрах, В.Д. Сорокін та ін., трактують поняття адміністративного процес у широкому розумінні.
Інша група вчених - у вузькому розумінні, а саме: Н.Г. Саліщева, М.І. Пискотін, А.В. Cамійленко та ін.
Таким чином, у вузькому значенні адміністративний процес - це діяльність уповноважених органів влади щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу, так званий юрисдикційний процес.
У широкому розумінні - це вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв'язання конкретних адміністративних справ, як діяльність, що ґрунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів влади та їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в окремих випадках - і матеріальних норм інших галузей права [3, с. 12].
З огляду на викладене вище постає питання - яке визначення доцільно використовувати для розкриття поняття адміністративного процесу, які пояснення найбільш раціонально, логічно обґрунтовують позицію вузького чи широкого розуміння?
На думку автора, відповідь на це питання полягає в необхідності розмежування поняття адміністративний процес та адміністративна процедура (адміністративно-процедурні провадження). Аргументами даної думки є неможливість поєднання юрисдикційного та позитивного процесу в одному понятті, пояснюється це з таких позицій:
1) відповідно до теорії Ш.Л. Монтеск'є та конституційного принципу, зазначеного у ст. 6 Основного Закону, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Широке визначення адміністративного процесу, фактично, поєднує дві окремі, незалежні гілки виконавчої та судової влади, чим порушує засадні принципу побудови правової системи.
Адже юрисдикційний процес, провадженнями якого є провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження з розгляду скарг, дисциплінарні провадження щодо державних службовців, передбачає, за певних обставин, наявність такого суб'єкта, як суд. На противагу "позитивному" процесу до його проваджень відносять такі:
- з підготовки й ухвалення нормативних правових актів;
- з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;
- з укладення адміністративних договорів;
- реєстраційне та дозвільне;
- з реалізації контрольно-наглядових повноважень;
- з розгляду пропозицій та заяв громадян;
- установче;
- з діловодства;
- з приватизації державного і громадського майна тощо, який виключає таку присутність суду у реалізації даних проваджень, суб'єктами у яких виступають органи виконавчої влади;
2) предмет регулювання новоприйнятого Кодексу адміністративного судочинства України, а саме у ст. 1 зазначено, що нормативно-правовий акт встановлює повноваження та компетенцію адміністративного суду, порядок звернення в адміністративний суд і порядок адміністративного судочинства, але існуючий підхід до широкого визначення поняття "адміністративний процес" є неузгодженим у методологічному аспекті. Адже загальне поняття використовується до визначення окремого явища, а саме судового розгляду адміністративно-правових спорів;
3) юрисдикційний та позитивний процес, тобто судове вирішення адміністративних спорів і розгляд органами виконавчої влади індивідуальних адміністративних справ мають різну мету, завдання, склад і статусучасників, принципи тощо.
Наприклад, статус виконавчого органу влади у розгляді адміністративних справ, з якою звернувся громадянин у неюрисдикційному та юрисдикційному процесі - відмінний, тобто у позитивному процесі він виступає "лідером "провадження, скеровує розгляд справи, виносить необхідне рішення тощо, а в суді виступає рівною стороною.
При здійсненні судового провадження справи застосовуються певні принципи, не характерні для адміністративної процедури. Одним із них є принцип змагальності сторін судового процесу під час
Loading...

 
 

Цікаве