WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія та географія юридичної компаративістики: наукознавчі підходи - Реферат

Історія та географія юридичної компаративістики: наукознавчі підходи - Реферат


Реферат на тему:
Історія та географія юридичної компаративістики: наукознавчі підходи
Наукознавство відносно молода наука, становлення якої відбулося в 20-30-х роках, а дисциплінарне оформлення - в 60-х роках минулого століття. Його завданням як "саморефлексії" науки є розробка філософського й теоретичного розуміння науки, вивчення організації наукової діяльності, особливостей функціонування наукового співтовариства й наукової професії, наукової політики, інформаційного, кадрового, матеріально-технічного забезпечення науки та ін. Наукознавство складається з ряду наукових дисциплін: історії, філософії, соціології психології й ін., кожна з яких розробляє свої аспекти загальнонаукового розуміння науки [1]. У свою чергу, інші науки не тільки адаптують, трансформують це загальнонаукове розуміння науки щодо особливостей кожної з них, але виявляють і вивчають власні особливості, своєрідність, специфічні тенденції розвитку.
Особливості порівняльного правознавства (порівняльного права) розглядалися вченими-компаративістами в основному з погляду його розуміння як науки, методу [2], або науки і методу, однак при цьому не враховувалися існуючі наукознавчі підходи. Тому в даній статті основна увага фокусується на адаптації загальнонаукового розуміння науки стосовно особливостей інтерпретацій юридичної компаративістики, вивчення її історії й географії.
Наукознавчі дослідження дисциплінарної структури науки показали, що у XVIII-XIX ст. формування багатьох наук взагалі не було пов'язане із фрагментацією реальності: по-перше, ряд наук виникав завдяки виробленню специфічних методів спостереження й експерименту; по-друге, усвідомлюються розходження між дисциплінами за їх пояснювальними схемами, а не за предметом вивчення; по-третє, предметом наукових дисциплін стають природні процеси, а не "природні" тіла або "матеріальні субстанції", тому "мислителі епохи Просвіти висувають на перший план об'єктивні критерії й принципи обґрунтування множинності наукових дисциплін. Відтепер дисциплінарний образ науки будується відповідно до об'єктивного предмета вивчення й своєрідності методу дослідження" [3, с. 203]. Така постановка питання наприкінці XIX століття пояснює критику засновниками порівняльного правознавства природного права як умоглядного і його бачення як автономної предметно-методологічної дисципліни, де предметом є правові системи різних європейських країн, методом - порівняння, а метою - створення в результаті порівняння універсального права.
Становлення порівняльного правознавства на перетині XIX-XX ст. відбувається не тільки в обстановці прагнення диференціювати раніше єдину науку на автономні наукові дисципліни, що зароджується в соціології науки, але й в епоху, так званого, класичного періоду розвитку науки, коли домінуючою тенденцією залишається універсалізація науки. В різноманітті наук виділялися не окремі наукові дисципліни, а їхня інваріантна структура. Це на початку й до 50-х років знайшло своє відбиття в домінувавшій тоді неопозитивістській концепції науки, метою якої було створення єдиної науки, із властивим їй єдиними логічними засобами і єдиним вихідним змістом, що в правознавстві виявилося у вимозі вивчати тільки правові явища. Так, Р. Карнапп пише в 1931 році: "Логічний аналіз за допомогою нової логіки приводить до єдиної науки; немає різних наук з методами, різними за сутністю або навіть із різними джерелами пізнання, але є тільки одна наука. У ній знаходять своє місце всі види пізнання … " [3, с. 223].
Позитивізм і неопозитивізм [4] зіграли стосовно порівняльного правознавства двояку роль: з одного боку, сприяли її становленню як наукової дисципліни, орієнтованої на створення універсального права на основі емпіричних досліджень національних правових систем європейської цивілізації, а з іншого - її "загибелі" як наукової дисципліни, тому що неопозитивізм визнавав тільки єдину наука з методами, що концентруються біля нової логіки. Домінування в першій половині минулого століття неопозитивізму, крім усіх інших умов, призвело до виникнення "критичної теорії порівняльного правознавства", що заперечувала можливість його існування як наукової дисципліни й "логізувавший" порівняльний метод. Окремі спеціальні дослідження іншого напряму не зробили істотного впливу на розвиток у цей період порівняльного правознавства як науки.
Починаючи з 50-х років минулого століття (період становлення некласичної науки) набирає силу пошук альтернативних неопозитивізму шляхів розвитку науки й вивчення наукових дисциплін, що спочатку здійснювався в історичному аспекті, але в комплексі когнітивних, соціальних й інших аспектів науки (К. Поппер). Надалі в наукознавстві виникає ряд нових напрямів вивчення різноманіття і єдності науки, засновниками яких були Т. Кун, І. Локатос, Д. Прайс, Г. Мензел, Т. Парсонс й інші дослідники. Т. Кун у процесі вдосконалювання "дисциплінарної матриці", на основі розрізнення парадигми й правил, при первинності парадигми, уводить і нові аналітичні одиниці науки - наукової галузі й наукової спеціальності. Так, правила, викладені в підручниках, співвідносні з науковим дисциплінарним співтовариством і науковою галуззю, а парадигма властива спеціалізованому науковому співтовариству й науковій спеціальності.
Ґрунтуючись на концепції Т. Куна і розумінні парадигми як консенсусу між ученими, Д. Лодал і Г. Гордон здійснили за цим критерієм ранжування наукових дисциплін, що у напрямі зменшення консенсусу являла собою ряд: фізика, хімія, біологія, історія, економіка, управлінські науки, психологія, соціологія, педагогіка, політичні науки, урбаністичні й регіональні дослідження [3, с. 225]. Висновки Д. Лодала і Г. Гордона були підтверджені К. Кнорр в аспекті соціальних наук, яка виявила ступінь консенсусу не стільки від парадигмальності наукової дисципліни, скільки від характеру методології (типу міркувань): емпіричної або діалектичної. Зниження ступеня консенсусу відбувається в напрямі від природничих наук до соціальних, від емпіричного типу міркування до діалектичного. Примітним щодо даного дослідження є факт низького рівня консенсусу в наукових дисциплінах,
Loading...

 
 

Цікаве