WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми правового врегулювання господарських спорів в Україні - Реферат

Проблеми правового врегулювання господарських спорів в Україні - Реферат


Реферат на тему
Проблеми правового врегулювання господарських спорів в Україні
Гарантом захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності має бути чинне законодавство.
Правила вирішення господарських спорів в Україні передбачені, переважно, Господарським процесуальним кодексом України. Згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарський суд", господарського процесуального кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. До цих актів слід додати укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств та відомств, прийняті відповідно до їх компетенції та зареєстровані у встановленому порядку [].
Отже, юридичною основою норм, що регулюють порядок здійснення господарського процесу, є Конституція України, в якій закріплений ряд принципових положень щодо правового регулювання вирішення господарських спорів, а саме в ст. 121 визначені завдання Прокуратури України щодо винесення та виконання судових рішень та делегування функцій судів. Конституцією України передбачена також система судів загальної юрисдикції, принципи здійснення судочинства, статус суддів (ст. 124-131).
В Законі України "Про господарські суди" визначені, в свою чергу, завдання господарських судів, основні принципи їх діяльності, порядок призначення суддів, повноваження, порядок створення та діяльності господарських судів різного рівня, та ін [].
Господарський процесуальний кодекс зберігає сукупність норм, що регулюють господарський процес, а саме передбачає собою досудове врегулювання господарських спорів; підвідомчість та підсудність спорів господарським судам; учасники судового процесу; докази; судові витрати; процесальні строки; подання позову; порушення провадження по справі та підготовка матеріалів для розгляду в першій нстанції; забезпечення позову; вирішення господарських спорів в першій інстанції; перегляд судових рішень в касаційному порядку; перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України; перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за поновленими обставинами; виконання рішень, ухвал, постанов; провадження у справах за участю іноземних підприємств, організацій.
Аналізуючи проблеми правового регулювання вирішення господарських спорів в Україні, слід відмітити, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин діяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого саморядування та й самих суб'єктів господарювання не завжди належним чином сприяє становленню цих відносин, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтресів суб'єктів господарювання [].
Зрозуміло, що прийняті закони ніколи не бувають цілковито узгоджені з практикою їх застосування. Саме практика коригує правові відносини та об'єктивно спонукає вносити зміни і доповнення до чинного законодавства. Як свідчить практика, положення чинного законодавства не завжди сприяють відновленню у громадян порушених прав та охоронюваних інтересів.
Так, ст. 5 нині діючого Господарського кодексу України, визначає, що спори, які виникають з договору перевезення та договору про надання послуг зв'язку, можуть бути передані на вирішення Господарського суду лише за умов додержання встановленого порядку їх досудового врегулювання. Цілком обгрунтованою є вимога щодо договору, заснованого на державному замовленні. У цьому пріоритетному випадку захищаються державні інтереси, і деталізація можливого вирішення спору в досудовому порядку очевидна. Але яку особливість законодавці знайшли в договірних відносинах про надання послуг з перевезення чи надання послуг зв'язку, крім втрати оперативності вирішення спору Господарським судом [].
Вбачається також певна невиваженість при внесенні змін до ст. 8 ГПК України.
Раніше правова норма передбачала, що у разі визнання боржником претензії і неперахування ним коштів заявник через 20 днів з дня отримання претензії боржником міг звернутися з платіжною вимогою до банку боржника про безспірне списання боргу. Такий порядок був доцільним, оскільки на поточному рахунку могли знаходитись грошові кошти і це давало можливість задовольнити вимоги кредитора. Цей порядок лише у виняткових випадках спонукав кредиторів звертатися до Господарського суду про зміну способу задоволення вимог, передбачену ст. 121 ГПК, що в подальшому покладалося на державну виконавчу службу [].
На перший погляд, у цьому є логіка: виконавча служба покликана діяти згідно із Законом України "Про виконавче провадження". Проте, якщо звернутися до аналізу практики, то він засвідчить, що державні виконавці, враховуючи їхні обмежені штати, перевантаженість, відсутність транспортних засобів, нерідко порушують строки виконавчого провадження, необгрунтовано ухвалюють постанови про неможливість виконання рішень, щов подальшому стає цілком достатньою підставою для судового оскарження. Все це спостерігалося ще до внесення змін до ст. 8 ГПК. Можна лише уявити, якою може бути якість виконавчого провадження, коли на виконавців додатково лягла велика кількість визнаних претензій. Та, крім цього, треба мати на увазі, що тепер усі рішення Господарського суду також виконуються державними виконавцями [].
Слід звернути увагу й на статтю 59 ГПК України. Арбітражний процесуальний кодекс безальтернативно вимагав від відповідача не пізніше ніж через три дні після отримання ухвали господарського суду про порушення провадженні по справі надати відзив на позовну заяву. Ст. 59 ГПК визначає, що відповідач має право після одержання ухвали надіслати відзив. Отже, по-перше, за змістом правової норми відповідач може надати відзив, а може і не надати. По-друге, ГПК не встановлює строку надання відзиву, оскільки це випливає з альтернативного права; отже, відповідача може погоджуватись чи не погоджуватись з позовними вимогами іншими законним засобами. Однак, річ у тому, що консерватизм суддів у застосуванні правових норм дається взнаки і вони постійно ухвалою вимагають від відповідачів надсилати відзив на позовну заяву, посилаючись формально на обов'язковість виконання вимог суду з можливим подальшим застосуванням санкцій. Вищому господарському суду України слід звернути увагу на таку практику й надати відповідні роз'яснення.
Потребує певного доопрацювання ч. 2 ст. 74 ГПК, де йдеться про порядок ведення засідання. У правовій нормі підкреслено, що суддя оголошує склад суду та роз'яснює учасникам судового процесу їхні права та обов'язки. Але ж при цьому, якщо йти за змістом статті, порушуються вимоги інших правових норм ГПК. Адже цілком логічно, що спочатку суддя (колегія
Loading...

 
 

Цікаве