WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми оцінки та ставлення до процесуальної діяльності слідчого - Реферат

Проблеми оцінки та ставлення до процесуальної діяльності слідчого - Реферат


Реферат
на тему:
Проблеми оцінки та ставлення до процесуальної діяльності слідчого
Розбудова демократичної правової держави не уявляється без реформування правоохоронних органів з метою більш ефективного виконання покладених на них законом завдань. Найважливішим питанням реформування правоохоронних органів є створення ефективної системи досудового розслідування, яка б повною мірою забезпечувала судочинство якісним провадженням досудового слідства та виступала б надійною гарантією забезпечення прав та свобод громадян. У цьому контексті важко переоцінити важливість та значущість досудового слідства у виконанні завдань кримінального судочинства.
В Україні історично склалося і функціонує судочинство, яке характеризується "змішаною" формою організації кримінального процесу, яка, як відомо, включає розшукове попереднє розслідування і змагальний судовий розгляд. При тому "левова частка" процесуального навантаження в судочинстві припадає саме на досудове слідство, яке є найбільш складною та працемісткою його частиною. Значення досудового слідства у забезпеченні охорони прав, свобод і законних інтересів громадян постійно зростає, змінюються акценти оцінки його діяльності, зростає увага до слідчої діяльності з боку суспільства. Водночас збільшуються вимоги до процесуальної діяльності слідчого, рівня його професійної підготовки та відповідальності за порушення законодавства.
Необхідно звернути також увагу на те, що наша судово-слідча система за своєю суттю не є змагальною, проте, "модернізуючи" її, у неї впроваджують змагальні елементи, але не за змістом, а лише за формою. Приміром, участь захисника з моменту появи підозрюваного і фактично до реальної змагальності сторін, які необхідно розсудити, а в результаті, як правильно зазначається, "слідчий втратив "свободу", однак і захисник не одержав достатніх можливостей" [1, с. 246].
Через це здебільшого відбувається не захист прав та інтересів винного (про жертву зазвичай забувають), а "розвал" кримінальної справи завдяки тому, що під час проведення розслідування захисник виступає лише в ролі спостерігача і ніяких активних дій, спрямованих на виправлення помилок слідства, не вживає і не розкриває наявних у нього даних, які суттєві при вирішення справи, а в суді за відсутності слідчого активно діє [2, с. 195-202].
С. Теймен підкреслює, що умови забезпечення права на захист у нас набагато ширші, ніж прийняті в американському праві [3, с. 186-187].
Це говорить про те, що, "впроваджуючи" у наше кримінальне судочинство "передові положення правових систем Заходу" щодо захисту прав особи, ми прагнемо бути "попереду всієї планети", забуваючи про суттєві відмінності нашої судово-правової системи та умови, за яких вона діє [4, с. 50-53].
У зв'язку з цим Б.Г. Розовський правильно підкреслює, що "право не може бути вище, ніж економічна система і рівень загальної культури. Оскільки економіка України занедбана, то правові акти варто орієнтувати не на США і Японію, а, ймовірно, на Перу чи Замбію" [5, с. 37-38].
Вихід з цього становища не в тому, щоб відмовитися від впровадження в кримінальний процес демократичних завоювань, а в їх поєднанні зі ствердженням кримінально-процесуальних новел, які б суттєво спрощували і підвищували ефективність кримінального судочинства [6, с. 87].
Реформування судової та правоохоронної систем нашої держави відповідно до Перехідних положень Конституції України, безумовно, призвело до ряду позитивних зрушень. Це проявилося, насамперед, у суттєвому зміцненні судової гілки влади, забезпеченні дійсної незалежності суддів та розширенні кола їх повноважень, у тому числі й віднесення до їх компетенції вирішення питань щодо процесуальних примусів та процесуальних обмежень прав та свобод громадян у зв'язку з обранням запобіжних заходів.
Але це ніяким чином не вказує на зменшення ролі досудового слідства у судочинстві. Саме слідчий, проводячи розслідування кримінальних справ збирає, досліджує, оцінює докази та їх джерела з метою встановлення об'єктивної істини у справі. Він же встановлює наявність ознак складу злочину у діянні особи та здійснює його кваліфікацію, визначає коло осіб, що підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, а також приймає рішення щодо інших осіб, що мають відношення до злочину і визначає їхній процесуальний статус. Одночасно на слідчого покладені обов'язки по забезпеченню права на захист підозрюваних та обвинувачених, а, з іншого боку, - притягнення їх до кримінальної відповідальності та складання обвинувальних актів. При цьому значимість цих актів така, що суд не може вийти за рамки обвинувачення, яке висунуте слідчим. Тобто, вся процесуальна діяльність слідчого спрямована на забезпечення об'єктивного і законного розгляду кримінальної справи у судовому засіданні.
Поняття процесуальної діяльності слідчого можна визначити як діяльність слідчого, наділеного спеціальними повноваженнями, за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів для встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі та складу злочину у діяннях певної особи чи осіб, здійсненні правозастосовчих дій по забезпеченню правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, з метою створення умов для здійснення правосуддя.
На жаль, самого слідчого процеси реформування майже не торкнулися, хіба що слідство стали називати "досудовим" замість застарілого - "попереднє". Залишаються не розв'язаними питання законодавчого забезпечення незалежності слідчих, процесуальних і соціальних гарантій їх діяльності, не визначене місце досудового слідства у системі судочинства. Воно залишається роз'єднаним, організаційно не сформованим та підпорядкованим різним правоохоронним органам, у тому числі й органам дізнання. Останніми роками спостерігається суттєве зростання навантаження на слідчого, яке виходить за межі допустимого, а це неодмінно відображається на якості досудового слідства, дотриманні законності та процесуальних вимог щодо строків розслідування.
Ще й досі мають місце випадки залучення слідчих до виконання обов'язків, не пов'язаних з розслідуванням кримінальних справ. Усе це призводить до зменшення привабливості професії слідчого, нівелювання її значення серед посадових осіб системи правозастосовчих органів, погіршення відношення пересічного громадянина до авторитету посади слідчого та зменшення довіри до неї.
Як вже зазначалося, органи досудового слідства в Україні не мають загальної організаційної єдності та зосереджені в МВС, Прокуратурі, СБУ та ДПА. Вони здійснюють провадження по кримінальних справах відповідно до підслідності, визначеної ст. 112 КПК України.
На загальному незадовільному ґрунті сучасного стану досудового слідства знову ж спостерігається неоднозначне ставлення з боку держави до різних гілок органів розслідування. У цьому можна легко переконатися, порівнявши статистичніпоказники окремих результатів слідчої діяльності та її державної оцінки.
За показниками 2005 року, у загальній кількості кримінальних справ, що знаходились у провадженні слідчих України, питома вага справ, що знаходились у
Loading...

 
 

Цікаве