WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародний досвід боротьби з кримінальними іммігрантами - Реферат

Міжнародний досвід боротьби з кримінальними іммігрантами - Реферат

відомостями про обсяги імміграції, шляхи нелегального проникнення та працевлаштування і вже тим самим створює більш сприятливі умови для регулювання процесу. У зв'язку з цим "міграційні амністії" в цілому схвально сприймаються суспільством [6].
Важливою складовою міграційної політики західноєвропейських держав є політика "інтеграції" іммігрантів. Вона передбачає заходи, які дозволяють іммігрантам брати участь у всіх аспектах життєдіяльності суспільства країни перебування: соціальних, економічних і політичних. Навіть відмовившись від залучення нових іммігрантів, країни Європи ставили завдання інтегрувати тих іноземців, які на той час вже перебували на їх території. Зусилля спрямовувались на забезпечення рівних можливостей, підвищення освітнього та професійного рівня, спрощення доступу до соціальних послуг, залучення іммігрантів до участі у громадських справах, в тому числі і до прийняття рішень на місцевому рівні тощо. Вкрай принципово, що, як зазначалося в доповіді Ради Європи, "інтеграція іммігрантів має бути досягнута не шляхом позитивної дискримінації, а завдяки позитивній діяльності, спрямованій на забезпечення того, щоб іммігранти повною мірою і дійсно користувались всіма перевагами, які має у своєму розпорядженні населення в цілому" [8].
Така політика є реакцією на те, що іммігранти стали постійним та досить помітним елементом суспільства не стільки через расові та культурні відмінності, скільки внаслідок специфічних соціальниххарактеристик, нижчого рівня добробуту, вищого безробіття, концентрації у малопрестижних районах міст. Політика "інтеграції" була і є також відповіддю на вимоги іммігрантів, які виступали проти расизму і ксенофобії, різних форм дискримінації, за рівні права з місцевими жителями.
Західноєвропейські держави спрямовують інтеграційні зусилля не лише на легальних, але й частково, нелегальних іммігрантів, яким сучасним законодавством гарантуються основні права людини. Наприклад, італійський міграційний закон 1998 р. не лише дозволяє, але й зобов'язує нелегальних мігрантів відправляти дітей до школи. Він забезпечує також доступ до медичної допомоги, незалежно від правового статусу [2].
Всі заходи подібного роду спрямовані, в першу чергу, на поліпшення криміногенної ситуації в іммігрантських громадах. Однак, така ситуація пов'язана не з етнічною належністю, а з соціально-економічним становищем мігрантів. Водночас, незважаючи на певні проблеми, досвід країн Західної Європи беззастережно переконує, що у суспільстві з численними багатонаціональними елементами політиці інтеграції немає альтернативи. Саме ця політика не була сталою, вона розвивалася і вдосконалювалася разом із суспільством. Так, якщо раніше вважалося, що адаптування до проживання в країнах прийому повинні лише іноземці, тепер стало зрозумілим, що завдання адаптації до сумісного життя стоїть і перед місцевим населенням. Крім того, обидві громади мають виробити механізми конструктивного спілкування як між собою, так і з державою.
Аналіз інформації щодо тактики дій відповідних відомств зарубіжних держав по боротьбі з незаконною міграцією свідчить про те, що поряд із заходами, які вживаються безпосередньо на власній території, предметом їх діяльності останнім часом стає робота на так званих "дальніх підступах", тобто робота з країнами-постачальниками та країнами транзитного переміщення нелегальних мігрантів.
Основними зовнішніми та внутрішніми факторами, що обумовили запровадження саме такої форми протидії нелегальній міграції, були:
- утворення стійких каналів незаконного переміщення мігрантів з країн-постачальників (передусім, з Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки, деяких балканських і кавказьких країн, України, Росії та Білорусі) та взяття їх під контроль організованими міжнародними злочинними угрупованнями;
- значна територіальна віддаленість країн-постачальників незаконних мігрантів від країн призначення та існування значної кількості транзитних країн;
- неспроможність або небажання урядів країн-постачальників чи країн транзитного прямування здійснювати ефективну боротьбу з кримінальною міграцією;
- необхідність у зв'язку з цим самостійної діяльності на територіях інших країн, в тому числі й з метою ефективної протидії міжнародним організованим злочинним угрупованням, виходячи з їх структури та механізму функціонування, за каналами нелегальної міграції;
- наявність достатніх матеріально-фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення реалізації відповідних заходів, а також висококваліфікованих фахівців, спроможних ефективно вирішувати поставлені завдання.
На жаль, наявної інформації недостатньо для повного встановлення основних методів роботи по країнах-постачальниках нелегальних мігрантів, особливо у частині, що стосується встановлення та припинення діяльності членів міжнародних організованих злочинних угруповань, що діють безпосередньо на територіях зазначених країн. Відомі лише такі форми, як:
- посилення роботи з персоналом філій авіакомпаній, що дислокуються у цих країнах, з метою попередження незаконних перевезень потенційних нелегальних мігрантів (наприклад, "Люфтганза", Німеччина);
- профілактичні заходи з позицій закордонних дипломатичних представництв західноєвропейських держав стосовно доведення до місцевого населення інформації про умови прийому та працевлаштування легальних мігрантів;
- збір інформації щодо криміногенної обстановки у сфері незаконної міграції співробітниками офіційних регіональних відділень національних організацій з питань контролю та протидії нелегальній міграції [9].
Проте, більш відомими є форми і методи роботи європейських країн з протидії нелегальній та кримінальній міграції "на дальніх підступах" по країнах транзитного прямування мігрантів, в тому числі й по Україні. Такі заходи протидії нелегальній та кримінальній міграції є реально працюючими та превентивними, а отже, заслуговують на найбільшу увагу.
Можна виділити такі основні напрями превентивної діяльності: робота з "наближення" національного, в першу чергу кримінального законодавства транзитних країн, до західноєвропейських стандартів.
Зрозуміло, що уніфікація кримінального законодавства є необхідною, в першу чергу, для унеможливлення уникнення злочинців від
Loading...

 
 

Цікаве