WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародний досвід боротьби з кримінальними іммігрантами - Реферат

Міжнародний досвід боротьби з кримінальними іммігрантами - Реферат


Реферат
на тему:
Міжнародний досвід боротьби з кримінальними іммігрантами
Кримінальна міграція є вагомим дестабілізуючим та руйнівним фактором у сфері правопорядку. Саме вона безпосередньо впливає на зростання рівня окремих видів правопорушень, злочинів, поширення небезпечних захворювань, розвиток підпільного ринку праці тощо. В Україні поки що відсутній достатній досвід державного регулювання процесів міграції. Актуальність дослідження такого складного та вкрай важливого питання, як кримінальна міграція, не викликає сумнівів.
Найважливішим регулятором внутрішньодержавних і міжнародних суспільних відносин є право. Як комплексне суспільне явище міграція також є об'єктом регулювання як національного законодавства, так і, безумовно, міжнародного.
У низці зарубіжних країн при вивченні міграції використовується чимало форм і методів дослідження. Найрозвинутішими, безумовно, є наукові дослідження у країнах, що традиційно приймають іммігрантів. Так, наприклад, у США міграційні аспекти завжди перебували в центрі уваги юристів та політиків, а міграційна реформа 80-х pp. XX ст. створила міцну правову базу для подальших наукових досліджень. Саме з цього періоду публікуються одні з найавторитетніших досліджень у сфері міжнародного міграційного права, а саме: дослідження таких вчених, як Т. Александр, Д. Мартін, Р. Босвелл, Д. Вейсбродт тощо. Окрім США, створено наукові школи в Канаді та Австралії. Одним з відомих дослідників міжнародної міграції є австралійський професор Р. Епплярд [1].
З країн Центральної та Східної Європи вагомі дослідження з історії та сучасності міграційних переміщень проводяться в Румунії, Чехії, Угорщині, Польщі такими дослідниками, як Б. Вижнікевич, Б. Вержбицький, Д. Георгіу, Д. Дрбоглава, І. Корис, Я. Кухарик, Б. Надя, М. Налєвайко, К. Клос, Ю. Тотт, Е. Шика і т. ін.
Із країн СНД та Балтії найбільш систематизовані та комплексні дослідження нелегальної міграції у демографічних, соціологічних та юридичних напрямах здійснювались та й нині тривають у Російській Федерації, Латвії, Литві та Естонії такими вченими, як: B.C. Айрапетовим, Л.А. Арутюняном, А.Г. Вишневським, Г.С. Вітковською, Л.М. Дробижевою, Б.Л. Цілевичем та іншими.
Для визначення конкретних форм, методів, сил і засобів, що можуть бути застосованими Україною для посилення та збільшення ефективності протидії кримінальній міграції, передусім, доцільно звернути увагу на досвід країн Західної Європи з розробки та реалізації основних положень національних концепцій з протидії незаконній міграції, які у великій кількості випадків є кінцевим пунктом міграції залишаються найбільш зацікавленими суб'єктами боротьби з цим явищем. А враховуючи зростання рівня транснаціональної злочинності, корисно вивчити механізми профілактики щодо пропуску через кордон потенційних злочинців та їх виявлення.
З метою запобігання зловживань інститутом притулку західноєвропейські країни запровадили у 90-ті рр. серйозні законодавчі нововведення у відповідній сфері. У Німеччині, наприклад, це призвело навіть до внесення змін до Конституції. Процедуру прийняття рішення за клопотаннями було спрощено, запроваджено списки, так званих безпечних країн, громадяни яких, по суті, автоматично позбавлялися можливості клопотатися про притулок і були одразу ж депортовані. Стало можливим затримувати шукачів притулку, якщо посадові особи вважали, що ці громадяни, вірогідно не підкоряться прийнятому щодо них рішенню про видворення. Більшість європейських країн почали застосувати принцип "третьої безпечної країни": якщо шукач притулку до прибуття в країну перебував або проїздив через іншу державу, де міг клопотати про статус біженця, притулок йому не надавався. З метою обмеження припливу шукачів притулку застосовувалася підтримка безпечних районів у країнах походження біженців, направлення туди гуманітарної допомоги через міжнародні організації [2].
Разом з тим, обмежуючи надання статусу за Конвенцією ООН 1951 р. про біженців, країни Західної Європи розвивали інші форми притулку. Набули поширення принаймні ще три правових форми: притулок на підставі Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, якщо в країні походження людині загрожує смертна кара або нелюдське, таке, що принижує її гідність, поводження чи покарання; дозвіл залишитися як виняток (застосовується у Німеччині, Данії, Франції, Португалії, Нідерландах, Греції, Великобританії); дозвіл залишитися, оскільки депортація неможлива з певних причин (вагітність, хвороба), а також тимчасовий притулок [3].
Поряд із впорядкуванням системи надання статусу біженця важливим напрямом міграційної політики 90-х рр. країн Західної Європи було посилення міграційного контролю. Воно здійснювалося шляхом запровадження більш жорсткого порядку видачі віз, особливо громадянам тих країн, які постачали найбільше мігрантів та шукачів притулку, введенням санкцій проти перевізників, тобто транспортних компаній, яких зобов'язали власним коштом відправляти на батьківщину мігрантів з недійсними документами або без таких, не пропущених на територію країн призначення, а також посиленням охорони зовнішніх кордонів, перш за все із країнами виходу або транзиту мігрантів [4].
Певних результатів вдалось досягнути, але відповіддю на обмеження стала криміналізація міграційного процесу, який здійснюється тепер за допомогою злочинних угруповань шляхом незаконного перетинання кордону мігрантами, використання підроблених документів із широким застосуванням підкупу. У країнах призначення нелегальна імміграція дешевої робочої сили є поживним середовищем для поширення тіньової економіки, корупції, інших правопорушень.
Така ситуація вимагала посилення як зовнішнього, так і внутрішнього контролю за імміграцією. Наприклад, у 2002 р. було ухвалено нове імміграційне законодавство в Італії. Відповідно до нього посилено охорону італійського морського кордону, не громадяни країн ЄС повинні пройти дактилоскопію. Дозволи на проживання тепер залежатимуть від дозволів на працевлаштування. Тобто, якщо негромадянин ЄС втратив роботу і протягом 6 місяців на рік є безробітним, він має залишити країну. Збільшено строки покарання за нелегальний в'їзд: з 6 до 12 місяців ув'язнення за перше порушення, з 1 до 4 років за всі наступні. З 2001 р. в
Loading...

 
 

Цікаве