WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій – перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організов - Реферат

Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій – перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організов - Реферат

відзначали за різних підстав вітчизняні процесуалісти [5], викликає не зовсім однозначне і безпроблемне тлумачення. У моделі "слідчого доказування" передбачається, що в результаті будь-якої слідчої дії має формуватись доказ. Але ці докази, не використовуючись у "судовому доказуванні", такими не є. З іншого боку, закріплення у КПК юридичної дефініції поняття доказу може викривляти розуміння правозастосовцями його природи і функціонального призначення. У такому разі доказніби то виглядає як синонім "істинного", "об'єктивного", "вірного" знання, а насправді виступає звичайним аргументом у процесуальному спорі, засобом відстоювання стороною своєї позиції, свого переконання. Як підкреслювали у свій час І. Бентам, а пізніше М.С. Строгович й інші фахівці, те, що сприймається доказом, з подальшим розслідуванням справи може виявитись хибним знанням [6]. До того ж, сприйняття доказу як вірного знання не орієнтує слідчого (співробітника органу дізнання) на результати судового розгляду справи. Це концептуально не є вірним. Адже монополії на істину у сторін не існує; представники одної із сторін можуть мати "власну істину", яка не збігатиметься з оцінкою тих самих фактичних обставин справи іншою стороною. Підтвердженням цьому виступає законодавче визнання плюралізму істин, дефініція про який закріплена у п. 4 ст. 129 Конституції України, і опосередковано реалізується через принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості [7]. Арбітр, яким у кримінальному судочинстві є суд (суддя), у прийнятті рішення виходить із принципу вільної оцінки доказів, що ґрунтується на його внутрішньому переконанні і відсутності визнання за будь-якими доказами наперед встановленої доказової сили, а тому може не погодитись із позицією певної сторони, і відкинути зібрані нею "докази".
З урахуванням викладеного вважаю, що збирання і перевірку, як категорію отримання і підготовки фактичних даних, спосіб подолання ентропії в умовах розслідування, доцільно відокремити від логічної оцінки, тобто доказування. За такого підходу можливо доручати збирання і перевірку фактичних даних суб'єктам, які ведуть досудове провадження; закріплювати юридичну дефініцію поняття доказу не є доцільним. Попередню оцінку цих фактичних даних міг би здійснювати прокурор, як процесуальний керівник розслідування і державний обвинувач, який буде використовувати здобуті фактичні данні для доказування своєї позиції перед судом. Але визнання отриманих фактичних даних доказами "де-юре" має здійснювати лише суд.
Отже, жорстка процесуальна форма слідчих дій в ході досудового розслідування не гарантує формування судових доказів. Але й сама концепція існуючих "традиційних слідчих дій", що в основному ґрунтується на ретроспективному пізнанні обставин вчинення злочину за виявленими слідами, сьогодні вже не повністю задовольняє потреби органів розслідування. Особливо це стосується розслідування злочинів, вчинених у складних формах співучасті, членами злочинних організацій. В практиці розслідування таких злочинів велику роль відіграють різні за метою і змістом тактичні операції, що спрямовані на рефлексивне управління слідчою ситуацією та дозволяють співробітникам органів досудового розслідування безпосередньо сприймати і фіксувати глибоко законспіровану протиправну поведінку професійних "злочинців". Тим самим виявлення і фіксація дій конкретних осіб з підготовки та вчинення злочину стають більш повними, достовірними, своєчасними, такими, що дозволяють здолати активну протидію слідству з боку членів злочинних угруповань, а тому відіграють значну роль у доказуванні.
На наш погляд, сучасний кримінальний процес має надійно захистити особисті й публічні інтереси, відповідати вимогам суспільства, що пред'являються в сучасних умовах протидії злочинній діяльності. Він, безперечно, має бути більш швидким і ефективним. Цього не можна досягнути без того, щоб спростити характер процесуальної діяльності і усунути дублювання в усіх частинах процесу. Безумовно, що таке спрощення не має негативно позначитись на захисті прав і свобод учасників процесу та публічних інтересів. Мова може йти про спрощення, як диференціацію і значне послаблення жорсткості процесуальної форми за рахунок перенесення доказово-релевантних наслідків на стадію судового розгляду. Завданням досудового провадження має стати суто підготовка і скоріше доставлення фактичного матеріалу до суду для того, щоб суд міг виконати свою функцію арбітру, і реалізувати принцип безпосередності дослідження цих фактичних даних.
Інтересам спрощення досудового розслідування і усунення дублювання, відповідає розширення взагалі кола дій, які можна проводити для виявлення і фіксації належних фактичних даних, та наданні їх суду. Мова йде про необхідність так би мовити "процесуалізувати" ту частину оперативно-розшукових заходів (далі - ОРЗ), які здійснюються в інтересах кримінального судочинства. Сьогодні це стало можливим за того, що оперативно-розшукова діяльність у достатніх межах вже отримала законодавче визнання і нормативно-правову регламентацію. Таким чином, не виникає потреби у "легалізації" оперативно-розшукових заходів та їх результатів (тут не береться до уваги тактичний аспект), бо вони вже ґрунтуються на вимогах закону, і мають проводитись на законних підставах. Тобто є підстави для розширення кола слідчих дій, і включення до сучасного їх переліку відповідних ОРЗ, які також як і слідчі дії спрямовані на отримання фактичних даних, що мають значення для розслідування злочину. Такий підхід поступово знаходить своїх прихильників серед вітчизняних процесуалістів [8].
У цьому разі перестає бути потрібною незворотлива, малоефективна і бюрократична процедура "взаємодії" слідчих з оперативно-розшуковими підрозділами, своєрідний "містик" між доказуванням та ОРД, що здійснюється в інтересах кримінального судочинства. Як вбачається з аналізу тексту ст. 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, є безпосереднім і найбільш значущим завданням ОРД. Тому процедурне відділення цього виду діяльності від вирішення свого основного завдання уявляється не виправданим з функціональної точки зору і має ознаки "рудименту".
Тому вважаю, що досудове провадження має
Loading...

 
 

Цікаве