WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій – перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організов - Реферат

Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій – перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організов - Реферат


Реферат
на тему:
Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій - перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організованій злочинній діяльності
Аналіз практики розслідування злочинів, вчинених членами організованих злочинних угруповань, свідчить, що порушення кримінальних справ по цих злочинах переважно є результатом кропіткої оперативно-розшукової діяльності (далі - ОРД) правоохоронних органів України. Серед основних особливостей організації й планування, а також розслідування вказаних злочинів практики відзначають потребу в активній взаємодії слідчого з відповідними оперативно-розшуковими підрозділами, а також вміле використання результатів оперативно-розшукової діяльності. Значення ОРД у розслідуванні зазначеної вище категорії злочинів є настільки великим, що без перебільшення можна стверджувати про її визначальну роль у формуванні надійної доказової бази та підтвердженні висновків слідства в ході розгляду кримінальної справи у суді.
Слід визнати, що останнім часом законодавцем зроблені певні кроки щодо подолання цієї проблеми. Зокрема, у 2001 році до ч. 2 ст. 65 (Докази) Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) внесені доповнення, згідно з якими джерелами доказів можуть бути також і протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Способом отримання цих доказів згідно з ч. 2 ст. 66 (Збирання і представлення доказів) КПК є відповідне доручення підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, надане особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у справах, що перебувають в їх провадженні.
Між тим, використання з вказаною метою у кримінально-процесуальній діяльності результатів ОРД на сьогодні все ще залишається досить проблематичним, що не відповідає потребам практики і негативно позначається як на вирішенні завдань суто оперативно-розшукової, так і кримінально-процесуальної діяльності. В цілому, можна відзначити, що не завжди в ході ОРД є можливим дотриматись вимог, що висуваються чинним КПК до формування і перевірки доказів, а тому виникає проблема у визначенні допустимості результатів ОРД. Крім того, як показує аналіз матеріалів кримінальних справ, недоліки в організації і здійсненні взаємодії, а також "жорстке" розмежування співробітниками "своїх зон відповідальності" в оперативно-розшуковій та кримінально-процесуальній діяльності інколи призводить лише до покращення статистичних показників, але, як правило, веде до втрати системності і наступальності у розслідуванні, робить його інертним й нездатним надійно захистити особисті і публічні інтереси. Відомо також, що часто після реалізації матеріалів ОРД шляхом порушення кримінальної справи суттєво знижується активність оперативно-розшукових підрозділів у вирішенні завдань кримінального судочинства. Має місце і непотрібне дублювання результатів ОРД засобами кримінального процесу, що гальмує рух справи, певною мірою сприяє позбавленню діяльності слідчого творчого характеру, і перетворює її на механічне дотримання відповідних процедур (наприклад, пояснення - протокол допиту; висновок спеціаліста, що заслуговує на довіру - висновок експерта тощо).
Вимагає дослідження й питання щодо диференціації слідчих дій за видами злочинів, наприклад, для розслідування відповідних злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, терористичної діяльності, в середовищі організованої злочинної діяльності тощо, а також слідчих дій із застосуванням сучасних науково-технічних засобів (електронне обстеження приміщень, контроль (спостереження) за особою, місцем чи об'єктом за допомогою використання супутникових технологій і комп'ютерних систем тощо). Актуальним питанням, що залишається сьогодні неврегульованим, є використання в ході проведення окремих слідчих дій (наприклад, допиту, впізнання) метода відеооконференції, або дистанційного провадження процесуальних дій. Такий метод передбачений в деяких актах міжнародного права. Зокрема, відкритий з 08.11.2001р. для підписання Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (1959 р.), учасником якої з 1998 р. є і Україна, передбачає використання у здійсненні міжнародної правової допомоги судового розгляду справи в режимі відеоконференції. Приклади використання цього досить нового методу формування й перевірки фактичних даних (доказів) вже існують в діяльності органів досудового розслідування і суду США, Росії та інших країн [1]. У ч. 5 ст. 110 (Спеціальні способи допиту свідка і його захист) КПК Молдови, наприклад, допит свідка шляхом використання "телевізійної конференції" визначений одним із способів забезпечення безпеки учасників кримінального процесу [2].
Але у цьому плані є питання, що вимагають принципово нових підходів. Зокрема, на мій погляд, існуюча модель "слідчого доказування", що ґрунтується на таких кримінально-процесуальних категоріях, як "доказ" і "слідча дія", за великим рахунком, спрямована на вирішення завдань досудового слідства. Досягнення мети правосуддя, судові інтереси, як би не беруться до уваги. Але ж зовсім необов'язково, щоб особа, допит якої був проведений із дотриманням усіх вимог жорсткої процесуальної форми, надасть ці ж самі показання в суді. Навпаки, оцінка доказів стосовно одних і тих самих обставин справи, яка відбувається на досудовому провадженні, зовсім необов'язково, а у значній кількості кримінальних справ так воно і є, не збігається з оцінкою фактичних даних, отриманих з того ж самого джерела, але вже в ході судового розгляду. Тоді виникає питання - навіщо зберігати цей бюрократичний механізм доказування, який, по суті, нічого не доказує?
На нашу думку, кримінально-процесуальне доказування має виключно логічну природу [3] і відбувається лише перед судом. Таким чином виникають два питання. Перше - що ж тоді збирає (або формує) слідчий в ході проведення слідчих дій? Якщо він не використовує отримані фактичні дані для доказування, то, очевидно, не варто й казати, що він взагалі збирає докази. По суті, він тільки готує матеріали для того, щоб державний обвинувач міг використати їх на обґрунтування перед судом своєї правової позиції, тобто для "судового доказування". Як справедливо зафіксовано у ч. 2 ст. 20 (Докази) КПК Литви: "Тільки суддя або суд може вирішувати, що одержані фактичні дані є доказами у конкретній справі" [4].
Таким чином, саме поняття і сутність "доказів", що формуються в ході досудового провадження, як
Loading...

 
 

Цікаве