WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деонтологічна правосвідомість та обов'язки юриста - Реферат

Деонтологічна правосвідомість та обов'язки юриста - Реферат


Реферат на тему
Деонтологічна правосвідомість та обов'язки юриста
План
1. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста
2. Службовий обов'язок окремих юридичних спеціальностей
3. Обов'язок юриста в організації самозахисту населення від злочинних посягань
Література
1. Поняття деонтологічної правосвідомості юриста
Свідомість досліджують різні науки - психологія, філософія, соціологія. Певною мірою результати дослідження залежать від стану розвитку цих наук.
Свідомість - це вищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її реалізація в узагальнених образах і поняттях. Досить часто поняття "свідомість" ототожнюється з іншими поняттями, насамперед з такими, як "душа", "сумління", "пам'ять", "знання", "досвід", "інтелект", "розум" тощо.
Зокрема, різниця між свідомістю і сумлінням полягає у тому, що сумління конкретно виявляється у практичній діяльності чи поведінці, а свідомість інколи має прихований характер. Крім цього, свідомість зумовлює сумління, тобто свідомість первинна, а сумління - похідне.
Стосовно понять "пам'ять", "інтелект", "розум" можна зазначити, що з їх допомогою (як і з допомогою інших психологічних понять) у людини формується свідомість. Різновидів свідомості не існує, за винятком правової і релігійної.
У юридичній діяльності свідомість є розумінню вищої етики людини. Свідомість дає змогу правникові осмислювати вищі закони духовного світу, формувати духовні думки, розуміти душевні якості інших людей, впливати на тіло через дух і душу, розуміти причини й наслідки втрати земних благ та ін.
Правосвідомість - це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного або бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних
Правосвідомість особистості - це така форма відображення правових явищ, яка включає психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани: знання чинного права і законодавства, правові вміння і навички, правове мислення, правові емоції й почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та настанови, які синтезуються в прийнятих рішеннях і спрямовані на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин.
Правосвідомість ґрунтується на інформації, яку юрист повинен усвідомити. Однак він усвідомлює не всю інформацію. Неусвідомлена інформація надалі виступає як значний потенціал для усвідомлення, тобто стає в нагоді у потрібний момент.
Існують зовнішні та внутрішні структурні елементи індивідуальної правосвідомості. До зовнішніх елементів належать: правові знання; повага до права, закону на основі правових переконань; соціально-правова активність особи, а точніше, готовність (установка) до такої діяльності та поведінки. Внутрішні елементи - це: інтелектуальні (раціональні) процеси і стани; емоційні процеси і стани; вольові процеси і стани.
Деонтологічна правосвідомість (як частина правосвідомості) передбачає передусім усвідомлення юристом свого призначення і власної соціальної й моральної відповідальності.
Деонтологічна правосвідомість - це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов'язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології.
Деонтологічна правосвідомість юриста ґрунтується на його загальній правосвідомості, правовій інформаційній культурі, на внутрішньому імперативі права.
Джерелом деонтологічної правосвідомості є внутрішній імператив права, адже у кожному законі є той внутрішній зміст, який юрист повинен відчути. Письмово він не зафіксований, а через правове почуття у юриста формується власна деонтологічна правосвідомість. Тут виявляється також і дух права.
Формування загальної правосвідомості передбачає дві стадії: теоретичну і практичну. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість. На другій під впливом професійної соціалізації у процесі практичної діяльності виникає практична правосвідомість. Поєднання те-оретичної та практичної правосвідомості дають змогу досягти вершин юридичної майстерності.
Виходячи зі змісту юридичної деонтології, деонтологічна правосвідомість має три стадії готовності: неочікувано раптову, очікувано раптову і постійну. Зрозуміло, що юрист-початківець потрапляє у ситуацію, коли він не очікує моменту вияву власної правосвідомості. І, як правило, до цього він внутрішньо не готовий. Проте друга стадія передбачає сподівання на такий вияв, і юрист заздалегідь готується до такої ситуації, навіть про всяк випадок. Третя стадія відображає ситуацію, при якій юриста не можна нічим здивувати у професійній діяльності. Його професіоналізм має енциклопедичний характер.
Вияв деонтологічної правосвідомості - це своєрідний "вибух" діяльності юриста, дія мозку з використанням великої енергії. Така діяльність не може бути тривалою, вона разова і неповторна. Тут відсутні стереотипи, ідентичність, це результат загальної правосвідомості. Для прояву деонтологічної правосвідомості велике значення мають талант і творчість. Професіоналізм юриста зумовлює відповідну правосвідомість, здатність фахово розв'язувати правові проблеми на користь громадян, з метою встановлення правової істини.
Отже, високий рівень правосвідомості безпосередньо впливає на юридичну практику. В цілому він відтворює форми юридичної діяльності, змушує юриста оцінити своє призначення в суспільстві. А деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і формування професійної культури. Йдеться про професійне знання правових і моральних норм та принципів, про професійне ставлення до норм позитивного права (солідарність з ними, переконаність у справедливості, корисності й необхідності), про професійне вміння, прийоми і навички, про звичку дотри-муватися закону, про професійний етикет і такт, а також про наукову організацію праці.
2. Службовий обов'язок окремих юридичних спеціальностей
Під обов'язком розуміють певну необхідну поведінку суб'єкта носіїв систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання яких передбачена відповідальність. Юрист виконує обов'язок здебільшого під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.
У цьому зв'язку можна виділити такі види обов'язку, що певною мірою стосуються юридичної діяльності національний, Суспільний, державний, громадський, моральний, духовний, професійний, службовий, функціональний Юридичні джерела розрізняють ще й морально-професійний, формально-службовий та деякі інші види обов'язку. Між ними є чимало спільного й відмінного. Зупинимося на останньому. Для цього спочатку дамо визначення зазначених видів обов'язку юриста.
Так, під національним обов'язком розуміється необхідність та готовність юриста охороняти та захищати принципи буття української нації у процесі правової діяльності.
Суспільний обов'язок - це необхідність та готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян.
Державний обов'язок - це необхідність та готовність юристів як представників державних органів виконавчої й судової влади охороняти й захищати інтереси держави у своїй юридичній діяльно.
Громадський
Loading...

 
 

Цікаве