WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет юридичної деонтології - Реферат

Предмет юридичної деонтології - Реферат

В.Горшеньовим, діаметрально протилежні. Якщо перший приділяв основну увагу внутрішнім процесам при виконанні юристом службового обов'язку, то другий здебільшого надає перевагу зовнішнім.
Слово "деонтологія" утворилось від слова "онтологія". Так онтологія (від грец. - ontos - суще, а deon (deontos) - потрібне, необхідне і логія - слово, поняття, вчення) - це розділ філософії, вчення про буття (на відміну від гносеології - вчення про пізнання, в якому досліджуються всезагальні основи, принципи буття, його структура і закономірності). Тобто деонтологія - "жива" онтологія, це "дія" онтології. Це не дія минулого, а дія запрограмованого природою, дія створеного, що є закономірним, належним і потрібним у світобудові і життєдіяльності людини.
3. Зміст юридичної деонтології
Деонтологія відображає внутрішні процеси теперішнього і майбутнього. Для неї важливий хід думок у майбутнє, до дій, до потрібного й належного. Для останнього найбільш характерним є внутрішнє ставлення особи до реальної дійсності, що знаходить вияв в обов'язках юриста: спілкуванні, прийнятті рішення, пізнанні явища та ін. Обов'язок - поняття ширше, ніж усі інші, оскільки основними тут є внутрішні процеси - думки, а не дії. Тобто з почуття обов'язку, його ступеня випливають певні особисті норми, які характеризуються високою якістю.
В.Сокуренко зазначав, що приписи моральних і юридичних норм чинять безпосередню дію на суб'єкта, який усвідомлює, що його воля підкорена вимогам норм. Це породжує уявлення про внутрішній обов'язок, його загальнолюдську цінність і конкретні соціальні блага, закладені у самому вчинку. Це формує той внутрішній імператив, закон, який людина накладає сама на себе, який необхідний сам собою. Сутність внутрішнього імперативу (закону) як вихідного моменту полягає в тому, що людина ставить собі мету, яка у той же час є її внутрішнім обов'язком. У цьому немає суперечності, оскільки людина сама себе примушує, що цілком сумісно з її внутрішньою свободою й виявом власної свобідної волі - права вибору поведінки у межах об'єктивно існуючого соціального нормування.
Під обов'язком розуміють те, що треба безвідмовно виконувати згідно з вимогами суспільства або виходячи із власного переконання. Тому його треба розглядати як зовнішній та внутрішній імператив (наказ). Зовнішній імператив обов'язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава. Це своєрідна повинність, яку незалежно від своєї волі зобов'язаний виконувати юрист.
Існують різновиди обов'язку: духовний, моральний, національний, суспільний, професійний, юридичний, службовий та ін. Ми зосереджуємо увагу на службовому обов'язку. Для юриста - це система обов'язкових, самостійних і правових дій у різних соціальних ситуаціях, пов'язаних з духовною, моральною й внутрішньою потребою служіння суспільству, своїй нації.
Внутрішній імператив службового обов'язку - це той самий службовий "долг", хоча вислів цей досить умовний і не зовсім вдалий (подібно до морального імперативу Канта). "Долг" - це соціальний категоричний імператив. Норми повинності покликані примирити людину з чужим, ворожим їй світом. Поняття "долга" стало головною категорією моралі: саме почуття "долга" визначає моральну поведінку людини.
Зміст внутрішнього імперативу службового обов'язку полягає у тому, що він є свідомим, мотивованим чинником реальної поведінки юриста, його певною позицією та добровільно прийнятим рішенням. Тобто цей імператив є внутрішнім, особисто виробленим законом для юриста. Під впливом добровільно покладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.
Між внутрішнім і зовнішнім імперативами службового обов'язку загалом є спільні й відмінні риси. Але перше поняття для юридичної діяльності є ціннішим, оскільки юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість. Якщо зовнішній імператив службового обов'язку розрахований на певну імпульсивність юриста, то внутрішній - на систематичність. Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній - ні, бо він не розрахований на повторюваність однотипних випадків. Характерною відмінністю є те, що внутрішній імператив службового обов'язку юристом не тільки усвідомлюється, а ще й виконується, що зовнішньому імперативу службового обов'язку невластиво. Зовнішній імператив обов'язку можна виконувати і не замислюючись, а внутрішній - ні. Внутрішній імператив має кожна людина, але не завжди ним користується у повній мірі.
Внутрішній імператив службового обов'язку не регулюється жодним нормативним документом, оскільки він не підвладний чужим нормам, не пов'язаний із матеріальною зацікавленістю. Але це не означає, що внутрішній імператив не відповідає за дії. Хоча юрист чинить за велінням серця, але дії його можуть суперечити праву. Це ж стосується й наслідків дій. Тому в цьому випадку можливі усі види відповідальності, незважаючи на те, що в якійсь ситуації мав би "спрацювати" тільки внутрішній імператив обов'язку, а не зовнішній. Тобто внутрішній імператив має свою межу, вихід за яку карається законом. Це один із видів порушення юристом правового почуття, "меж необхідної оборони", де його зусилля спрямовані не на якийсь розрахунок, власну вигоду чи користь, а на загальне благо, торжество справедливості.
Внутрішній імператив службового обов'язку юриста виконує певні функції. В основному вони збігаються з функціями юридичної деонтології й полягають у виробленні соціального регулятора для юриста та спрямованості на активний захист духовних, моральних, правових принципів суспільства. Це означає, що внутрішній імператив є не тільки особистим почуттям, а й правовою вимогою членів суспільства щодо юриста.
На внутрішній імператив службового обов'язку юриста впливають різні чинники: юридична та загальна соціалізація; духовні, моральні, правові норми; принципи суспільства; державний, професійний, юридичний, службовий, трудовий, громадський, моральний обов'язки; обітниця. Найважливіше значення для формування внутрішнього імперативу мають загальнолюдські цінності, якими юрист керується у своїй діяльності.
Література
1. Волченко В.Н. Миропонимание и экоэтика ХХІ века. Наука - Философия - Религия. - М., 2001.
2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.
3. Горшнев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. - Харьков, 1988, 1993.
4. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. - К., 1999.
5. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г. Акресяна и А.А. Гусейнова. - М., 2000.
6. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття/ Пер. з фр. - К., 2001.
7. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. - М., 2003.
8. Новая философская энциклопедия: В 4т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ. - науч. фонд; 9. Научно-ред. совет: предс. В.С.Степин, заместители предс. А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. - М.: Мысль, 2001. - Т.2. - 638 с.
10 .Основы валеологии: В 3 кн. / Под ред. В.П. Петленко. - К., 1998-1999.
11. Потер К.Р. Объективное знание. Эволюционный перевод / Пер. с англ. - М., 2002.
12. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. - К., 2002.
13. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Харбков, 2002.
Loading...

 
 

Цікаве