WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат

Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат

доказування
- обов'язкові предмети дослідження - законність та обгрунтованістьпритягнення особи до кримінальної відповідальності, законність дізнання та досудового слідства в ілому - за спрощеного порядку судового слідства залишається поза увагою;
- спрощений порядок здійснення правосуддя практично виключає такий його компонент, як доказування дійсних фактичних обставин справи, оскільки вирок тоді грунтується лише на визнанні підсудним своєї вини. Суд при цьому виявляє нео-б'єктивність І упередженість та відступає від такого принципу демократичного правосуддя, як презумпція невинуватості, коли "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доказано в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду" (ст. 62 Конституції України);
- волевиявлення підсудного та інших учасників судового розгляду щодо обсягу досліджуваних під час спрощеного судового слідства доказів навряд чи можна вважати істотним елементом диспозитивності, тобто компонентом свободи у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом (ст. 16і КПК України). Річ у тім, що дис-позитивність передбачає обов'язковість волевиявлення сторін для суду1.
Однак з такою думкою важко погодитися. Як правильно відмічає Т. М. Марітчак, насправді при визнанні недоцільним досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, що визнаються всіма учасниками процесу, принципи демократичного правосуддя - гласність, змагальність і диспо-зитивність, всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи не порушуються. Відмова всіх учасників процесу від Дослідження в судовому засіданні фактичних обставин справи свідчить про те, що серед них немає спору щодо зазначених обставин, досудове слідство проведено всебічно, повно и об єктивно та його результати не оспорюються.
Для правильного розуміння суті змін, які були запроваджені в КПК України Законом від 21 червня 2001р. №2533-III "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо визначення обсягу доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру вимог цивільного позову, які ніким не оспорюються, доцільно проаналізувати досвід кримінально-процесуального законодавства деяких зарубіжних країн, який став спонукою для запровадження його у кримінально-процесуальному законодавстві України.
В епоху формування новітнього англійського кримінального процесу єдиною формою здійснення правосуддя був судовий розгляд з участю присяжних засідателів, який в Англії й досі називається "класичним провадженням. Суди присяжних збиралися на засідання періодично, а це створювало певні труднощі: затримувався розгляд багатьох, часто нескладних кримінальних справ. Тому наприкінці XIV ст. мировим суддям (сучасна назва - магістрати), котрі тільки готували справи для розгляду в суді присяжних, було надано право самостійно розглядати окремі категорії справ по суті. Так виникло "сумарне провадження", тобто спрощена процедура судового розгляду кримінальних справ, яка є альтернативою складному "класичному провадженню".
В сучасному кримінально-процесуальному законодавстві Великобританії також передбачено, що магістратські суди можуть розглядати кримінальні справи за спрощеним порядком. Спочатку це було особливе провадження - як виняток із загального правила, тому законодавець обмежив коло справ, що були підсудні магістратам і розглядалися за спрощеним порядком: як правило, стосовно діянь, за які призначалося покарання не суворіше, ніж, наприклад, громадські роботи на певний строк, умовне засудження із встановленням нагляду, штраф до 5 тис. фунтів або позбавлення волі до б місяців (за сукупністю злочинів - до 12 місяців)2. Таке положення чинне й донині, і за спрощеним порядком в цій країні розглядається більша частина кримінальних справ.
Крім того, в англійському кримінальному процесі, на яідміну від українського, факт визнання обвинуваченим своєї вини (за класичної процедури) виключає можливість позгляду справи з участю присяжних. У цьому випадку суд визнає обвинуваченого винним без перевірки й оцінки зібраних обвинувальних доказів.
Винятком є ситуація, коли у судді виникають обґрунтовані сумніви щодо свідомого і добровільного визнання обвинуваченим своєї вини.
Якщо підсудний визнає себе винним, то подальше провадження пов'язане лише з призначенням покарання, що займає 15-ЗО хвилин (судове слідство не проводиться, оскільки немає спору стосовно обвинувачення). Підсудні визнають свою вину у 80-90% кримінальних справ, які розглядають магістрати, що істотно полегшує завдання останніх. Якщо ж підсудний заперечує свою вину у вчиненні злочину, то судовий розгляд провадиться у повному обсязі і, як правило, триває протягом трьох судовихзасідань1.
Така процедура передбачена і в кримінально-процесуальному законодавстві США. Вона закріплена у 1980 р. в Правилах судового провадження федеральними магістратами справ про менш небезпечні злочини. Умови передання цих справ на розгляд магістратів регламентуються правилами, визначеними федеральними районними судами. Однак у будь-якому випадку необхідна письмова згода обвинуваченого на спрощений порядок розгляду справи щодо нього. У ході такого розгляду приймається рішення про винність особи і міру покарання. Підстави прийняття рішення не мотивуються і дуже стисло фіксуються у протоколі. На практиці Розгляд справи зводиться лише до уточнення прізвища й імені обвинуваченого та визначення йому міри покарання. Особа, котра визнала себе винною у вчиненні злочину, таким чином позбавляється права на оскарження фактичних обставин справи і може оскаржувати лише неправильне застосування щодо неї кримінального та кримінально-процесуального закону.
Тому вважаємо, що спрощений порядок визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню (спрощений порядок розгляду кримінальних справ) доцільно застосовувати і в українському кримінально-процесуальному законодавстві. Про це свідчить такий факт: місцеві суди розглядають по першій інстанції приблизно 100 кримінальних справ на рік, а це в середньому становить по 8-10 таких справ на одного суддю щомісяця, тобто на 50% більше, ніж розглядалося 10-15 років тому. Тож застосовуючи такий порядок розгляду доказів стосовно тих фактичних обставин, що не заперечуються всіма учасниками судового процесу, судді не тільки скоротять витрати свого робочого часу (дослідження доказів у справі; оголошення вироку з обгрунтуванням фактичних обставин справи доказами, дослідженими в судовому засіданні), а й зменшать навантаження на суддів апеляційної та касаційної інстанцій. Якщо ж врахувати, щоу 80-90% кримінальних справ йдеться про інкримінування статей, санкцією яких передбачено покарання, стає очевидною ефективність застосування положення ст. 299 КПК України1.
З урахуванням викладеного, під предметом доказування слід розуміти будь-які фактичні дані, з допомогою яких особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) встановлюють: подію злочину; винність і невинність обвинуваченого у вчиненні злочину; мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання; обставини, що характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір шкоди, завданої злочином; розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; причини і умови, які сприяли вчиненню злочину та інші обставини (докази), які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.
Loading...

 
 

Цікаве