WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат

Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат

чужогомайна та ін.;
2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило, корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна(без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна (без заподіяння прямих збитківвласникові) або з оберненням на свою користь майна, яке неє чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхомобману або зловживання довірою (ст. 192 КК України); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193 КК України); придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаногозлочинним шляхом (ст. 198 КК України);
3) некорисливі посягання на власність, пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (статті 194, 196 КК України);погроза знищення майна (ст. 195 КК України); порушенняобов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК України)1.
У зазначених випадках спосіб здійснення злочину повинен бути встановлений достовірно.
Перелік елементів "події злочину, зазначенийул. 1 ст. 64 КПК України не є вичерпним. Залежно від конкретного складу злочину цей перелік може бути доповнений іншими елементами події злочину.
Крім того, закон зазначає, що при встановленні "події злочину", крім часу, місця, способу, необхідно з'ясувати й "інші обставини здійснення злочину", якщо такі є. До інших обставин здійснення злочину можна включити зміст дій потерпілого, попередніх або здійснених одночасно зі злочинними (наприклад, характер поводження потерпілої в справі про зґвалтування, встановлення наміру здійснення суспільно небезпечного діяння, оскільки вина у здійсненні конкретної дії відсутня, якщо вона відповідно до статті Особливої частини КК сконструйована як така, що може бути здійснена тільки з прямим наміром та ін.).
Пункт 2 ст. 64 КПК вказує на таку обставину, що підлягає доказуванню по кримінальній справі, як винність обвинуваченого у здійсненні злочину і мотиви злочину. Термін "винність" використовується у кримінальному процесі і походить від кримінально-правового поняття "вина". Згідно зі ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зміст вини обумовлений співвідношенням її інтелектуального і вольового моментів. У зв'язку з цим по кожній кримінальній справі доказуванню підлягає ступінь усвідомлення особою особливостей об'єкта посягання, характеру вчинених нею діянь, наслідків інших об'єктивних ознак складу злочину і юридично значущих обставин, а також вольове ставлення до наслідків (бажання або небажання їх настання). При цьому органи досудового слідства і суд повинні конкретно довести тому, кого обвинувачують, підсудному та іншим суб'єктам кримінального процесу, у чому саме виявився навмисний мотив, як був реалізований злочинний намір, яка була мета злочину і форма вини. Якщо діяння кваліфікується як необережне (необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість п. 1 ст. 25 КК України), необхідно доказувати, як воно вчинено: в об'єктивному прояві в результаті злочинної недбалості або самовпевненості, у характеристиці причин-но-наслідкових зв'язків. Фактично в цьому аспекті доказується, що особа може бути суб'єктом даного злочину.
Під мотивом злочину розуміється спонукання до дії, Щ° виникає на основі потреби. Будь-яке поводження особистості мотивоване. Однак справжній мотив не завжди усвідомлюється особою і тоді вона намагається пояснити для себе причини своїх вчинків іншими обставинами. З цього погля-v злочинів без мотивів не буває. Невідповідність приводу іянню або відсутність приводу не свідчить про безмотиво-ДаНІСТЬ злочину. У кожному конкретному випадку варто становити, в чому полягає той або інший мотив (наприклад, хуліганські спонукання).
У деяких випадках мотив є обов'язковою ознакою складу злочину, що дозволяє відмежовувати його від суміжних складів (наприклад, хуліганство і заподіяння шкоди здоров'ю), або свідчити про відсутність суспільної небезпеки діяння.
У ряді випадків мотив є обставиною, що обтяжує або пом'якшує покарання. Правильне його встановлення необхідне також для характеристики особи.
По кожній кримінальній справі необхідно також доказувати обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання (п. З ст. 64 КПК України).
Відповідно до ст. 12 КК України критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості (злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі), який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну тощо.
Роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір санкцій у вигляді позбавлення волі, що обумовлює необхідність і значно підвищує актуальність їх наукового обгрунтування.
Характер суспільної небезпеки - її якісна властивість - при цій класифікації злочинів до уваги не береться. Водночас він слугує критерієм рубрикації злочинів в Особливій частині КК за розділами.
Так само має значення для класифікації злочинів форма вини: особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини. Такий підхід законодавця можна пояснити тим, що злочини, передбачені окремими статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складною виною.
Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає межі судової дискреції. Так вона є обставиною, що має враховуватися судом при: 1) призначенні покарання як один ізелементів загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК, статті 367, 372, 374 КПК), а також при призначенні покарання за незакінчений злочин (ст. 68 КК), призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК), при визначенні розміру штрафу (ст. 53 КК) і, зокрема, штрафу, який застосовується до неповнолітніх (ст. 99 КК); 2) звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) і звільненні від покарання за хворобою (ст. 84 КК); 3) застосуванні конкретного виду примусових заходів медичного характер у (ст. 94 КК). Ступінь тяжкості злочинів певним чином обумовлює також поділ складів злочинів на прості, привілейовані, кваліфіковані й особливо кваліфіковані.
Обставини, що характеризують особистість підозрюваного, обвинуваченого і підсудного доводяться шляхом проведення тих або інших слідчих і процесуальних дій, наприклад допитів свідків, потерпілого, обвинуваченого; витребуванням характеристик за місцем роботи, навчання, служби та ін. З метою індивідуалізації кримінальної відповідальності доказуванню підлягають особисті якості обвинуваченого (його поводження до і після здійснення злочину, наявність колишніх судимостей), стан здоров'я, сімейне положення, наявність неповнолітніх дітей, державних нагород та інші обставини, які всебічно і повно характеризують кожного обвинуваченого, підсудного. їх правильне встановлення є неодмінною умовою законного й обґрунтованого застосування до обвинуваченого того або іншого примусового заходу з урахуванням реальної його особистості.
Обставини, що впливають на ступінь і характер відпові-лальності обвинуваченого, відіграють важливу роль при вирішенні судом питань: чи підлягає
Loading...

 
 

Цікаве