WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат

Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню) - Реферат


Реферат на тему:
Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню)
При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви
злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а такожрозміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарнелікування потерпілого від злочинного діяння;
5) причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 64КПК України).
Не потребують доказування обставини, що є загальновідомими та щодо яких є офіційні відомості.
Щодо поняття предмета доказування існують різні погляди. Наприклад, Г. М. Міньковський, В. Г. Танасевич та О. О. Ейсман зазначають: "Предмет доказування - це система обставин, які виражають якості і зв'язки досліджуваного об'єкта чи події, істотні для правильного вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства" . А. С. Кобліков вважає це визначення не зовсім вдалим, оскільки воно не розкриває суті поняття. Предмет доказування, на його думку, - це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в 1нтересах її правильного вирішення2. В. О. Банін зазначає, Що " законодавча схема предмета доказування - це інформаційна система, що складається з набору значень норма-ивного порядку, яка керує діяльністю посадових осіб, що еДУть процес по конкретній справі та учасників процесу з виявлення і встановлення у злочинних подіях обставин, по. трібних для вирішення завдань кримінального судочинства1. Останнє визначення є складним і, так би мовити, не кримінально-процесуальним, воно сформульоване швидще з позицій теорії інформації. Крім того, навряд чи правильно говорити у визначенні предмета доказування тільки про "злочинні події", оскільки не тільки вони є предметом дослідження в кримінальному процесі2.
В. О. Попелюшко під предметом кримінально-процесуального доказування розуміє систему (сукупність фактів і обставин об'єктивної дійсності, які мають матеріально-правове (кримінально- та цивільно-правове) і процесуальне (кримінально- та цивільно-процесуальне) значення і є необхідними і достатніми фактичними підставами для вирішення кримінальних справ остаточно і по суті3. З цього визначення не зрозуміло, якими нормами цивільно-процесуального закону дізнавач, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя (суд) будуть встановлювати обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. Прикладів із слідчої і судової практики по цьому питанню автор теж не наводить. Посилання В. О. Попелюшка на те, що в літературі існує думка, що в процесі кримінального судочинства, крім норм матеріального (кримінального і цивільного) і процесуального права, застосовуються також норми трудового, адміністративного, шлюбно-сімейного та інших галузей права (Ю. В. Манаєв)4 не знайшла підтримки у слідчій і судовій практиці, а також у кримінально-процесуальній літературі.
Для обґрунтування цього погляду Ю. В. Манаєв, по-перше, посилається на ч. 2 ст. 214 КПК, де сказано, що коли при розслідуванні справ, при закритті їх слідчим були вставлені факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома відповідних організацій і органів для прийняття до цих осіб відповідних заходів впливу. По-яруге, вважає він, оскільки диспозиції норм кримінального права містять у своїй основі норми інших галузей права, застосування останніх має важливе значення для винесення законного і обгрунтованого рішення.
Коментуючи цей погляд (посилання на ч. 2 ст. 214 КПК), В. О. Попелюшко його теж не повністю підтримує, оскільки в цій нормі прямо вказано, що повідомлення про факти доводяться "до відома громадської організації, трудового колективу, адміністрації підприємства ... для вжиття відповідних заходів впливу, або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення". Таким чином, норми матеріального права на основі встановлених слідчим фактів застосовує не він сам, а вказані в статті органи і організації. Таке правозастосування знаходиться за межами кримінального судочинства і не дає достатніх підстав для твердження про застосування даних норм у кримінальному процесі1.
У 1993 р. М. М. Михеєнко відмічав, що в чинному КПК (ст. 64) обставини, що охоплюються предметом доказування, сформульовані в однобічному, обвинувальному плані і до того ж неповно. Він, на нашу думку, правильно пропонував доповнити до обставин, що підлягають доказуванню при досудовому розслідуванні і розгляді кримінальної справи в СУДІ, вирішення питань про: а) наявність чи відсутність передбачених кримінальним законом дії чи бездіяльності, часу, місця, способу та обстановки їх вчинення; б) вид, розмір і тяжкість шкоди, яку було чи могло бути заподіяно безпосередньо злочином; в) винність чи невинність підозрю-в&ного, обвинуваченого, підсудного у вчиненні злочину, мотив і мету вчинення злочину; г) обставини, які обтяжують, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність, а також виключають чи зупиняють провадження в кримінальній справі; д) обставини, які характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (демографічні дані, соціально-побутова і виробнича характеристика, психологічні якості, стан здоров'я; є) безпосередні причини злочину та умови, які сприяли його вчиненню (несприятливі умови формування особистості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які призвели до виникнення у нього антигромадських поглядів, навичок, звичок; обставин життя, в яких він перебував перед вчиненням злочину, під впливом яких у нього виникла рішучість вчинити злочин; конкретні недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, які полегшили вчинення злочину і настання злочинної шкоди.
На жаль, не всі вказані пропозиції М. М. Михеєнка законодавець закріпив у нормі закону.
Питання про предмет доказування - це питання про те, що підлягає доказуванню у кримінальному судочинстві, інакше кажучи, питання про сукупність явищ зовнішнього світу, пізнання яких необхідно для досягнення завдань кримінального судочинства.
Правильне визначення предмета доказування уявляється дуже важливим. Його навмисне розширення може спричинити невиправдане затягування в розслідуванні і розгляді кримінальної справи в суді, захаращення справи фактами й обставинами, які не мають істотного значення для її законного й обґрунтованого вирішення, а також відвернути увагу осіб, які здійснюють дізнання, досудове розслідування і судовий розгляд, від фактів і обставин,що мають дійсно істотне значення в справі. Недозволене обмеження предмета доказування обов'язково тягне за собою неповноту і навіть однобічність розслідування і розгляду справи в суді, її наступне повернення на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. Як свідчить практика, неповнота й однобічність досудового розслідування і судового розгляду - найбільш поширена підстава для скасування вироку при перевірці його законності й обґрунтованості в апеляційному або касаційному порядку.
Згідно зі ст. 368 КПК України однобічним або неповно
Loading...

 
 

Цікаве