WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності - Реферат

Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності - Реферат


Реферат на тему:
Використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності
Проблема використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності (далі - ОРД), з допомогою яких можна отримати докази по кримінальній справі існує ще з XIX ст. до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 р.
Деякі питання цієї проблеми висвітлювались в кримінально-процесуальній літературі до і після радянської влади.
Термін "оперативно-розшукові заходи з'явився у радянську КрИмінально-процесуальному законодавстві 25 грудня 19,59 р. -- в День прийняття Верховною Радою СРСР "Основ кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік" (далі Основи). Згідно зі ст, 29 Основ на органи дізнання було покладено "прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, які їх вчинили" Дане положення згодом було дослівно відтворене у відповідних нормах кримінально-процесуального законодавства України й інших союзних республік колишнього СРСР.
Необхідність використання матеріалів ОРД виникає, як правило, при провадженні досудового слідства, коли слідчому самотужки, без допомоги оперативних працівників важко встановити, наприклад, осіб, що вчинили злочин, а також провести їх своєчасну затримку. Оскільки розшук у широкому значенні - це діяльність, яка проводиться з метою з'ясування суті злочинної події, встановлення злочинця, його виявлення й затримання, висвітлення різноманітних обставин справи, пошук очевидців (свідків), постраж-далих (потерпілих), знаряддя вчинення злочину (речових доказів), об'єктів злочину та ін.
За останні роки в нашій країні все більшого поширення набувають вчинені організованими злочинними групами, ретельно сплановані і замасковані злочини, що істотно ускладнює їх розкриття і розслідування. Практика свідчить, що такі злочини, як наймані убивства, терористичні акти, нар-кобізнес, торгівля людьми тощо, розкрити традиційним слідчим шляхом, без використання оперативно-розшукових методів, засобів і результатів цієї діяльності неможливо.
Тривалий час у юридичній літературі ведуться дискусії з приводу того, чи варто визнавати фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, доказами і за яких умов. Деякі автори взагалі заперечують таку можливість1, стверджуючи, що "дані, добуті в результаті проведення оператив-но-розшукових заходів, не знаходять відображення в кримінальній справі і не мають доказового значення "2; інші виходять з поняття доказу як єдності змісту і форми. У даному випадку змістом є фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, а формою - процесуальний порядок їх встановлення і введення в кримінальний процес.
Захопленість диференціацією оперативно-розшукових і кримінально-процесуальних заходів призвела деяких дослідників до висновку, що поділ процесуальної і непроцесу-альної роботи повинен існувати й безпосередньо в органі дізнання3. "Зрощування цих двох функцій неприпустиме, - писав А. Я. Дубинський, - оскільки це може негативно позначитися на оцінці доказів, що збираються, об'єктивності розслідування і формуванні висновків по кримінальній справі"4. Однак чимало процесуалістів вітали саме синтез оперативно-розшукових і кримінально-процесуальних повноважень органу дізнання. Положення закону, що покладають на органи дізнання прийняття необхідних ОРМ, розглядалися як вказівка на необхідність зближення процесуальних і непроцесуальних методів.
Так, за твердженням Л. М. Карнєєвої, дані, отримані з оперативного джерела, стають доказами, якщо будуть підтверджені процесуальним шляхом - допитами, оглядом, обшуком, тобто отримані зі зазначеного законом джерела.
Цей висновок конкретизує В. Л. Дорохов: "Предмети і до-ентИ) виявлені оперативним шляхом, можуть розглядайся як докази лише остільки, оскільки після їх юридичного виявлення почалося їх процесуальне збирання, у ході якого до них був цілком застосований режим, що визначає допустимість речових і письмових доказів.
Підтримуючи висловлену думку, слід зазначити, що в даному випадку відсутнє процесуальне збирання фактичних даних і в цьому немає необхідності. У даному випадку зміст наділяють визначеною формою - фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, набувають процесуальної форми. Однак оперативно-розшукова інформація залишається змістом оперативних джерел, що у кримінальній справі не фігурують2.
Це не означає, що надання змісту необхідної форми ігнорується перевірка вірогідності й оцінки інформації. Навпаки, у результаті таких дій оперативно-розшукова інформація здобуває нову якість, а процесуальний порядок її оформлення створює гарантії вірогідності й об'єктивності3.
Як відзначає С. С Овчинський, "вона (інформація. - Авт.) при всіх варіантах підтвердження виконує свою найважливішу функцію - вказує на факти, що повинні стати доказами, на їх джерела і раціональні фактичні прийоми одержання судових доказів4. Проблемі співвідношення форми і змісту в праві багато уваги приділяв К. Маркс, який підкреслював органічний зв'язок сутності права з формами процесу його застосування. Він застерігав від того, щоб триматися беззмістовної форми, формальностей у правовій діяльності, зауважуючи, що форма позбавлена всякої цінності, якщо вона не є формою змісту.
Крім того, "прийоми і засоби виявлення доказів повинні задовольняти загальним вимогам, обумовленим спільністю процесів виявлення доказів. Ці загальні вимоги відносяться до змісту, умов застосування прийомів, засобів, правил спілкування з ними, забезпеченню вірогідності одержуваних при їх застосуванні результатів. До числа таких загальних вимог відноситься також і єдність правових основ застосування прийомів і засобів виявлення доказів, тобто наявність загальної для них системи встановлених законом і підзакон-ними актами принципів і правил, що визначають умови допустимості, характер і зміст, ціль і порядок застосування цих засобів і прийомів особою, що бере участь у процесі виявлення доказів.
Як слушно зауважує В. П. Хомколов: "Співвідношення фактичних даних з доказами може розумітися однозначно - будучи зібрані у форму, передбачену для відповідних випадків загальноправовою процесуальною нормою, вони стають доказами, тобто фактичні дані є базою для одержання доказів. Разом з тим не усі фактичні дані стають доказами, вони можуть не відповідати вимогам, пред'явленим до них законом.
Разом з тим фактичні дані і докази - це результати одного процесу пізнання, такого явища матеріального світу, як злочин. Якщо злочин вчинений, він вже існує в матеріальному світі й об'єктивно може бути пізнаний. Предмети, учасники, очевидці події, виступаючи носіями її відображення, стають потенційно готовими до того, щоб у рамках процесу пізнання виступати як джерела відображення оригіналу. Однак, якщо пізнання в широкому сенсі слова являє собою одержання певних знань про ті або інші предмети і явища, то доказування зводиться до обґрунтування встановлених положень, до створення, іншими словами, умов для пізнання тих обставин іншими особами.Доказування завжди комунікативно, тобто воно забезпечує передачу знань від цієї особи до іншої, звернено до третіх осіб, тоді як пізнання може замкнутися на суб'єкті, який пізнає.
Отже, і одержання фактичних даних оперативно-розшу-ковими заходами, і доказування в ході досудового слідства є процесами пізнання, спрямованими на пізнання одного явища - злочину, і ціль у них одна - здобуття істини.
Незважаючи на єдину спрямованість ці процеси пізнання відрізняються суб'єктами пізнання, методами і засобами, правовими нормами, що їх регулюють, умовами, в яких вони відбуваються і т. д. Однак, на наш погляд , важливо
Loading...

 
 

Цікаве