WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття доказів і їх класифікація - Реферат

Поняття доказів і їх класифікація - Реферат

безпосереднього сприйняття фактів і обставин у процесі провадження слідчих і судових дій (огляду, освідування тощо), то слідчий і суд у кінцевому підсумку оперують не цими фактами як доказами, а тільки відомостями про них, зафіксованими в установленому законом порядку у протоколах слідчих і судових дій.
Уявляється також, що доказові факти у розумінні третьої групи авторів - це не фактичні дані, одержані з відомостей про факти як докази, які є або частиною шуканого у справі факту (наприклад, вік неповнолітнього обвинуваченого), або ж супутніми чи проміжними фактами, встановлення яких необхідне для оцінки доказів (факт ворожих стосунків між свідком і обвинуваченим), вжиття заходів процесуального примусу (факт неявки свідка за викликом без поважних причин) чи прийняття проміжного рішення у справі (зокрема, для зупинення розслідування у випадку тяжкого захворювання обвинуваченого) або використане як доказ при логічному доказуванні. Ю. К. Орлов, наприклад, розрізняє два шляхи пізнання фактів, що входять до предмета доказування по справі: одержання інформації безпосередньо про ці факти (з показань обвинуваченого або свідків - очевидців тощо) і логічне виведення знання з інших, раніше встановлених фактів. У першому випадку доказами є відомості (інформація), що містяться у певному джерелі, у другому - факти-посилання, які стають судовими доказами (а не тільки логічними) лише після того, як використані для одержання вивідного знання уповноваженим на це суб'єктом і зафіксовані у відповідних процесуальних документах.
Російське кримінально-процесуальне законодавство (ч. 1 ст. 74 КПК Росії) визначає докази як будь-які свідчення, на основі яких суд, прокурор, слідчий, дізнавач у порядку, визначеному КПК, встановлює наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню при провадженні по кримінальній справі, а також інших обставин, що мають значення для кримінальної справи.
З даного визначення видно, що доказами є не самі по собі обставини (фактичні дані), а дані про них, що містяться в передбачених законом джерелах.
Відмовившись в нормі закону від визначення доказів як фактичних даних (даних про факти, що втратили силу, - ч. 1 ст. 69 КПК РСФСР), російський законодавець у нормах КПК визнає доказами будь-які свідчення. Буквально це означає, що доказами є не тільки ті відомості, вірогідність яких уже встановлена в процесі доказування, а всі ті, котрі збираються, перевіряються й оцінюються як у досудовоаду слідстві, так і в суді1.
Зазначена характеристика доказів не коректна тому, що містить у собі будь-які, у тому числі невідомо які та звідки отримані, в рамках провадження по справі, дані, джерело походження яких або сумнівне, або взагалі невідоме слідчим органам або судові (наприклад, анонімні повідомлення, конфіденційні дані оперативно-розшукових заходів та ін.). У зв'язку з цим термін "будь-які дані" навряд чи буде сприйнятий кримінально-процесуальною наукою і слідчо-судовою практикою2 не тільки Російської Федерації, але й інших країн. Хоча окремі автори вважають "коректним заміну поняття "фактичні дані", яким оперував КПК (ст. 69) на "будь-які дані", при визначенні поняття доказів (ст. 74 УПК РФ), мотивуючи це тим, що визнання тих або інших свідчень фактами є результатом перевірки й оцінки свідчень суб'єктом доказування. А фактичні, тобто такі, що відповідають істині свідчення, перевіряти, як стверджують М. 0. Баєв і 0. Я. Баєв, немає потреби3. Тим більше, що сам законодавець нерідко суперечить собі, вимагаючи, зокрема в ст. 87 КПК Росії, перевірки (встановлення) джерела одержання доказів, а в п. 2 ч. 2 ст. 75 КПК Росії не визнає як припустимі докази показання потерпілого, свідка, засновані на здогаді, припущенні, чутках, а також показання свідка, що не може вказати джерело своєї поінформованості.
Подібне визначення суперечить науковій доктрині, а також слідчій та судовій практиці, оскільки розуміння "фактичних даних" як відомостей про факти, обставини справи, що одержуються з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел, є нині, на наш погляд, найбільш слушним. Факти - це події, явища дійсності, які не можна "приєднати до справи. Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і суддя оперують відомостями про ці події та явища дійсності, які зафіксовані в показаннях допитуваних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо), вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а лише відомостями про них, зафіксованими в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання1.
Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини, та їх процесуальних джерел є, на нашу думку, теоретично обґрунтованим, таким, що повністю відповідає закону і потребам практики. Наприклад, КПК прямо вказує, що при складанні обвинувального висновку слідчий зобов'язаний в його описовій частині зазначити обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, та відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання (ч. 2 ст. 223 КПК), а у мотивувальній частині обвинувальноговироку повинні бути зазначені докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази (ч. 1 ст. 334 КПК).
Найбільш поширеною є така класифікація доказів:
1. Залежно від відношення до обставини, що підлягаєДоказуванню: а) прямі; б) непрямі.
2. Залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшуютьВіДпові дальність: а) обвинувальні; б) виправдувальні.
За джерелом відомостей (за цією обставиною класифікуються як докази, так і їх джерела): а) первинні; б) похідні.
Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.
Наприклад, якщо свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як І. П. Карпенко близько 20-ї години 11 січня 2002 р. біля входу в парк їм. Б. Хмельницького вдарив металевим прутом по голові Д. В. Павлкжа, який від цього удару впав і більше не піднімався, забрав у потерпілого шапку, годинник і гаманець, після чого зник, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму злочинну дію, час, місце, спосіб її вчинення, на того, хто вчинив цю дію і на особу потерпілого. Якщо ж при обшуку в квартирі І. П. Кар-пенка буде знайдено металевий прут, шапку, годинник і гаманець Д. В. Павлюка, то ці речові докази будуть непрямими, бо ще треба за допомогою судової експертизи, пред'явлення для впізнання, допитів та інших слідчих дій доказати, що вони мають відношення до події злочину.
Непрямі (побічні) докази також мають важливе значення, але користуватись ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга.
Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність.
Виправдувальні докази свідчать, що самої події злочину не було або що дана особа до неї не причетна. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.
Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа. Якщо ж свідок дав показання з чужих слів, це похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути допитані. Якщо ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом. Те саме стосується і показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичайно, при провадженні в кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися першоджерелами. Але і похідні докази та джерела доказів можуть бути корисними, цінними засобами процесуального пізнання, зокрема при перевірці повноти і правильності джерела (наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваченого, оригіналу документа).
Loading...

 
 

Цікаве