WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права - Реферат

Завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права - Реферат

порушення встановлених законом строків розгляду справ. Посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокурори, а також судді нерідко порушують вимоги закону щодо строків тримання обвинувачених під вартою і порядку їх продовження, приховують порушення цих строків.
Порушення вимог процесуального закону на стадії досудового розслідування призводять до тяганини при його провадженні та судовому розгляді справ, обмежують законні права й інтереси потерпілих, обвинувачених, інших осіб, роблять можливим ухилення окремих обвинувачених від слідства і суду.
Суди не завжди гостро реагують на ці факти, а нерідко й самі допускають тяганину, внаслідок поверхового вивчення кримінальних справ при попередньому розгляді справи, несвоєчасного повідомлення учасників процесу про час розгляду справ.
Надійний захист прав та свобод людини і громадянина можливий за умови дійсної незалежності суду. Проте продовжують мати місце намагання обмежити її. Набув поширення тиск на суди з метою перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розглядові кримінальних справ або домогтися незаконногосудового рішення, прояви неповаги до суду у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Органи державної влади і посадові особи, які відповідно до Конституції України зобов'язані забезпечити незалежність суду, не завжди адекватно реагують на такі факти. Суди та органи суддівського самоврядування не дають належної відсічі спробам втрутитися в розгляд справ.
Успішне виконання завдань кримінально-процесуального законодавства і доказового права неможливе без повного розкриття вчинених злочинів, тому слід внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-право-знавці та практичні працівники трактують його по-різному. X. С Таджієв, наприклад, дає таке визначення: "Викрити злочин - означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?". Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Приблизно таку саму позицію має А. К. Гаврилов, зазначаючи, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.
Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Наприклад, В. І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документа на стадії розслідування.
Слід зазначити, що згідно з наказом МВС України "Про затвердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загально-кримінальної спрямованості" від 20 квітня 2004 року №458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: встановлення особи, яка вчинила злочин, протягом однієї доби з моменту впровадження комплексу першочергових оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій.
Однак, на наш погляд, ці положення, пропоновані різними авторами і відомчим наказом міністра МВС України з питань розкриття злочинів, не відповідають основним принципам і завданням кримінального процесу та Основного Закону України.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим V тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обґрунтований вирок, який набрав законної сили.
Охорона прав і законних інтересів осіб полягає в позитивному обов'язку держави та її компетентних органів чинити дії, пов'язані із захистом прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Під особою, що бере участь у кримінальному судочинстві, розуміється фізична або юридична особа, залучена до кримінально-процесуальної діяльності на підставі відповідного процесуального рішення або згідно з законом наділена процесуальними правами й обов'язками та виконує у зв'язку з цим певну процесуальну функцію1.
Захист особи від незаконного й безпідставного обвинувачення й засудження є наче похідним від діяльності, що іменується кримінальним переслідуванням. Саме кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини, і є безпосереднім завданням і рушійною силою всього кримінально-процесуального законодавства. Без цієї діяльності неможлива реалізація кримінальної відповідальності, передбаченої кримінальним законом.
Таким чином, зміст ст. 2 КПК України можна загалом визначити в такий спосіб: завданням кримінального процесу й доказового права є розкриття злочинів, викриття винних і правильне застосування закону, щоб кожний винний був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.
При цьому необхідно мати на увазі, що доказування як логічна діяльність по обґрунтуванню істинності конкретного судження за допомогою певних аргументів має місце й при безпосередньому вирішенні й інших завдань кримінального процесу, зокрема при застосуванні закону (забезпечення правильності кваліфікації) і при призначенні покарання (обґрунтування його виду й ступеня). Говорячи про завдання доказування в кримінальному процесі, ми маємо на увазі доказування як правовий інститут, пов'язаний не тільки з логічної, але й з безпосередньою практичною діяльністю. Для встановлення фактичних обставин справи однієї розумової діяльності було б недостатньо, потрібна ще й конкретна практична діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці й оцінці доказів. Необхідність у такій доказовій діяльності пов'язана з тим, що фактичні обставини
Loading...

 
 

Цікаве