WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права - Реферат

Завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права - Реферат


Реферат на тему:
Завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права
Одним із найважливіших завдань кримінально-процесуального законодавства та доказового права є забезпечення суворого дотримання законності при провадженні дізнання, досудового слідства й судового розгляду кримінальних справ, що може бути досягнуто лише при всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи.
Крім цього, згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінально-процесуального законодавства є:
1) визначення порядку провадження у кримінальних справах, викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та справедливе їх покарання;
2) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих;
3) охорона прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.
Кримінально-процесуальне законодавство як особливий вид соціально-правової діяльності покликане забезпечити в першу чергу вирішення трьох основних завдань:
1) захист прав і законних інтересів суб'єктів правовідносин (юридичних і фізичних осіб), яким злочином заподіяношкоду;
2) захист особи від незаконного й безпідставного обвинувачення, засудження в ході кримінального судочинства;
3) викриття осіб, винних у вчиненні злочинів та справедливе їх покарання.
Зазначені завдання кримінально-процесуального законодавства є загальними для всіх його стадій, однак на деяких з них вирішуються й інші завдання, які властиві безпосередньо їм.
Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суди як органи державної влади зобов'язані своєчасно й дієво захищати ці права та свободи людини.
На ці обставини звернув увагу і Пленум Верховного Суду України в постанові № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від 30 травня 1997 p., який відмітив, що в цілому суди України забезпечують відновлення порушених прав і свобод людини. Разом з тим у цій діяльності є недоліки та упущення. Не завжди виконуються судами вимоги закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, ще допускаються помилки в оцінці доказів і застосуванні норм закону. Інколи за наявності підстав для ухвалення виправдувального вироку справи направляються на додаткове розслідування. Не викоренено необґрунтоване засудження громадян і безпідставне виправдання осіб, які вчинили злочини.
Не завжди забезпечується право громадян на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Трапляються випадки необгрунтованої відмови громадянам у задоволенні позовів про захист трудових, майнових, житлових та інших прав.
Так, судова колегія в кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області відмовила у допуску як захисника М. у кримінальній справі по обвинуваченню В. за ч. 2 ст. 194 КК України, мотивуючи своє рішення тим, що, хоча М. надав суду угоду про надання юридичної допомоги від 20 травня 2002 р. між М. та В- та свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яке було зареєстровано 25 квітня 2002 р. і в якому вказано, що видом його діяльності є надання юридичної допомоги фізичним і юридичним особам (юридична практика), однак це не є підставою для допуску М. як захисника у кримінальній справі2.
Таке рішення судової колегії істотно порушує чинне законодавство, яке гарантує право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на правову допомогу та захист від пред'явленого обвинувачення.
Згідно з ч. 2 ст. 44 КПК України в якості захисників допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Та обставина, що захисниками можуть бути не тільки адвокати, а й фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, затверджена в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 (справа № 1-17/2000) )', а також в ч. 1 ст. 59 Конституції України, де сказано, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав". Тому особа, яка проводить дізнання (дізна-вач), слідчий, прокурор, суд (суддя) повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом способами від пред'явленого обвинувачення, оскільки порушення права на захист у передбачених законом випадках може тягти скасування винесених судових рішень. На це правильно звернув увагу Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" від 24 жовтня 2003 p., який роз'яснив, що судові рішення підлягають, зокрема, обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення.
На ефективність судової діяльності впливають істотні недоліки в роботі органів дізнання і досудового слідства, інших правоохоронних органів. Є випадки ігнорування слідчими закону, фальсифікації матеріалів досудового слідства. Органи внутрішніх справ не завжди задовільно здійснюють розшук підсудних. Нерідко конвойні підрозділи несвоєчасно доставляють підсудних у судове засідання, не виконують розпоряджень суду про привід підсудних, свідків і потерпілих, що призводить до грубого
Loading...

 
 

Цікаве