WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційні загальні засади закріплення, організації і здійснення державної влади в Україні - Реферат

Конституційні загальні засади закріплення, організації і здійснення державної влади в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Конституційні загальні засади закріплення, організації і здійснення державної влади в Україні
Конституція України 1996 р. диференційовано підходить до проблеми законодавчого закріплення, а потім і організації та функціонування державної влади в країні.
Загальні питання закріплення та організації цієї влади відображені у розділі І "Загальні засади". Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної влади, то вони відо-бражені в окремих розділах, присвячених як принципові народного суверенітету, так і організації та функціонуванню окремих гілок державної влади.
Такий підхід відповідає законодавчій практиці сучасного конституціоналізму. Зокрема, конституційні норми, які містять термін "державна влада", звичайно небагатослівні. Іноді слово "влада" замінюється терміном "суверенітет" (ст. 1 Конституції Італії 1947 р.) з метою подолати багатозначність цієї категорії, оскільки різні гілки державної влади (законодавча, виконавча, судова) розглядаються з точки зору юридичного підходу як приналежність відповідних органів, а не народу.
Проте стислість конституційних формувань про державну владу зовсім не зменшує їх значення, оскільки одним із головних завдань будь-якої конституції є регулювання законодавчого закріплення на вищому рівні приналежності державної влади, а також засобів її організації та діяльності.
Конституційно-правові норми більшості держав світу свідчать, що структура конституційного інституту державної влади в його розгорнутому вигляді складається, звичайно, з положень, які об'єднують такі групи конс-титуційних норм:
- про джерело і засоби закріплення влади та її соціальних носіїв (у переважній більшості конституцій - народ);
- про характер державної влади (залежно від форми державного режиму демократична або авторитарна);
- про мету та принципові напрями державної влади;
- про загальні конституційні засади розподілу та структури державної влади (принцип розподілу влади у більшості країн світу, або єдність влади в органах типу рад);
- про систему органів, які здійснюють державну владу, їх компетенцію, функції, форми і методи діяльності .
Розкриття змісту державної влади - лише перший крок для з'ясування законодавчого засобу закріплення в Конституції України джерела цієї влади, а також самої її реалізації.
Ці обидва питання щільно пов'язані одне з одним, хоча теоретичні витоки, на підставі яких вони у сучасний період вирішуються у конституційному законодавстві України, різні. Йдеться про теорію "поділу влад", створення якої пов'язується з іменами передусім Д. Локка, Ш. Монтеск'є, та теорією "народного суверенітету" Ж. Ж. Руссо. Обидві теорії з'явилися майже одночасно, а незабаром їх закріпили у конституціях.
У конституції США 1787 р. відображено обидва підходи. Словами "Ми, народ Сполучених Штатів..." автори основного закону США проголошували владу народу, його суверенітет, а встановлюючи систему органів держави та розподіляючи їхні повноваження, закріплювали організаційно-правовий поділ влад. З того часу обидва підходи - соціологічний (про владу народу) і організаційно-правовий (про гілки влади) - відображені у більшості конституцій світу.
Згадану модель інкорпорувала в своїй Конституції і Україна.
Щодо сутності народного суверенітету, то з позицій політико-правового підходу він є конституційно-правовим інститутом і політичним явищем одночасно.
За своєю юридичною природою народний суверенітет є виразом конституційно-правових відносин, а народ - суб'єктом народного суверенітету. У політичному ж відношенні народ є соціальною спільнотою, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.
Народний суверенітет в Україні виявляється як прояв державної волі її громадян, яка реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення, вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосе-редньої демократії, а також через єдиний представницький орган всього народу - Верховну Раду України.
Це - основні форми реалізації народного суверенітету, які законодавче закріплені у розділах III, IV та V Конституції України.
У процесі реалізації своїх суверенних прав народ здійснює законодавчу, контрольну й виборчу і установчу функції.
На жаль, нова Конституція не закріпила установчу владу народу.
Народному суверенітетові притаманні всі ознаки конституційно-правового інституту, норми якого характеризуються структурною відокремленістю, комплексністю і об'єднуються на основі відповідних принципів, які мають певну специфіку по відношенню до інших інститутів конституційного права. Фактичні відносини між народом і державою з приводу реалізації належної йому державної влади складають специфічний предмет суверенітету. Його конституційно-правове регулювання здійснюється як нормативно-правовими актами, так і іншими формами конституційного права: конституційними звичаями, прецедентами і договорами. Проте нормативно-правові акти є головними у цій системі конституційного права.
Першоосновою правового регулювання народного суверенітету є його закріплення і регламентація на рівні конституційних норм, які не тільки проголошують народний суверенітет, а й передбачають певний механізм його здійснення, щоб виключити можливість використання народу як інструменту досягнення державних цілей політичними силами всупереч волі й інтересам народу.
Законодавче регулювання форм реалізації народного суверенітету має на меті створення механізму його функціонування, а також гарантій правового захисту. Система цього законодавства складається із законів про вибори народних депутатів України, Президента України, Регламенту Верховної Ради України, законів про статус народного депутата, всеукраїнський та місцеві референдуми тощо.
Народний суверенітет безпосередньо залежить від інституту громадянства, оскільки лише громадяни України складають український народ як суб'єкт (носій, виразник) народовладдя. Тобто людина і громадянин України мають різну за обсягом правосуб'єктність.
Громадяни України є суб'єктом прав і свобод, які не властиві іншим особам, що користуються правами й свободами (ст. 24, 25, ч. 2 ст. 33, 36, 38, 39, 46, ч. 2 і З ст. 53, 54, 55, ч. 2 ст. 67, 70, 71).
Водночас народний суверенітет не може цінуватись вище за права і свободи людини. Треба погодитися з думкою деяких вчених про те, що там, де права людини нижчі в соціальній вартості від прав держави, нації, народу, там немає й реального народного суверенітету. Тому забезпечення народного суверенітету не повинно вести до знецінення прав і свобод людини, як найвищої соціальної цінності і пріоритету у державній діяльності.
Принципи народовладдя здійснюються демократичною державою через всю систему її органів. Народ є джерелом державної влади, а народний суверенітет - джерелом державного суверенітету. Останній обмежений лише

 
 

Цікаве

Загрузка...