WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації - Реферат

Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації
Відповідно до Конституції, чинного законодавства України та норм міжнародного права, визнаних Україною, держава забезпечує соціальну справедливість, рівність, захист прав і законних інтересів громадян, в тому числі незалежно від їх ставлення до релігії. Так, ст. 35 Конституції України надає кожному громадянину право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або несповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Конституція і законо-давство України про свободу совісті визначає, з одного боку, обов'язки держави щодо релігійних організацій чи відношення до релігії, а з іншого - обов'язки особи чи релігійних організацій перед державою і суспільством. Так, здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Разом з цим в Конституції України підкреслюється, що ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В юридичній літературі інститут свободи совісті розглядається як комплексний, що містить в собі норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного та інших галузей права. Підтвердженням цього є те, шо інститут свободи совісті не має єдиного методу правового регулювання, а норми, які регулюють здійснення права на свободу совісті, належать до різних галузей права. Тобто система правових норм, які регулюють свободу совісті, складалась як комплексний міжгалузевий правовий інститут.
Законодавче закріплення Інституту свободи совісті пройшло ряд етапів, починаючи з Декрету Радянського уряду від 22.01. 1919 р. ''Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви"1.
Наприкінці 80-х - на початку 90-х років гостро постало питання про поліпшення законодавства, яке діяло в цій сфері, а з прийняттям Україною Декларації про державний суверенітет та Акту про незалежність перебудова фактичних відносин між державою та церквою значно випереджувала чинні правові норми. Початком формування системи національного законодавства про свободу совісті та релігійні організації став період 1991-1992 pp. В законодавстві цього часу було закріплено нові принципи регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення свободи совісті. Мова, насамперед, йде про закони України "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про альтернативну (невійськову) службу"2 й інші нормативні акти. Ці документи становлять значний внесок в процес подолання негативних наслідків дій державних органів щодо релігії і церкви, надають гарантії створення сприятливих умов для розвитку суспільної моралі І гуманізму, громадської злагоди і співробітництва людей незалежно від світогляду чи віровизнання.
Держава гарантує кожному громадянинові право на свободу совісті, яка включає в себе свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм розсудом і свободу одноособово чи разом з іншими особами сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Зазначене законодавство має гуманістичний зміст, спрямоване на підвищення правової забезпеченності можливостей громадян на свободу совісті, переоцінку місця І ролі релігії в системі громадських цінностей, встановлення дійсно рівних можливостей та прав для громадян у суспільстві незалежно від ставлення до релігії. В Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" підкреслюється, що ніхто не може встановлювати обов'язкові переконання і світогляд. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до віросповідання або відмови від нього, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Громадяни України, які належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах (євангельські християни та ін.) при наявності істинних переконань мають право на аль-тернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку. При цьому вони користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами та свободами і виконують обов'язки громадян України. Ніхто не може з погляду на свої релігійні переконання ухилитися від виконання конституційних обов'язків (ст.3).
Держава гарантує також рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі та ненависті чи образа почуттів громадян тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Ряд гарантій реалізації права на свободу совісті встановлено в сфері освіти та виховання дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Відповідно до Конституції України, законів України "Про освіту"1 та
Loading...

 
 

Цікаве