WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

(СІЛА, Мексика, Бразилія та ін.). Щодо конституцій парламентських держав, то в них парламенти визначаються як єдині органи законодавчої влади (Японія, Індія та ін.). Це означає, що законодавчу владу в цих країнах здійснює лише один орган державної влади - парламент, а інші органи державної влади не мають права приймати акти вищої юридичної сили і що будь-які нормативно-правові акти, прийняті іншими органами державної влади, не можуть мати сили закону. Тобто парламенти в цих країнах є верховними, універсальними органами законодавчої влади.
Одночасно у ряді держав існує розподіл законодавчих повноважень між парламентами та іншими органами державної влади. Зокрема, у федеративних державах існує розподіл компетенції між загальнонаціональними законодавчими органами і законодавчими зборами суб'єктів федерації. У двопалатних парламентах розрізняють загальну компетенцію і особливу компетенцію кожної з палат.
За обсягом законодавчих повноважень парламенти поділяють на органи законодавчої влади з необмеженою сферою законодавчих повноважень і органи, що здійснюють законодавчу діяльність з визначеного кола питань. Розрізняють також парламенти, які мають лише консультативні повноваження.
До першої групи належать парламенти тих країн, в яких серед основних засад державного і суспільного ладу проголошено принцип верховенства (суверенітету) парламенту і відповідно йому надано право приймати закони з будь-яких питань (Велика Британія, країни Спів-дружності). У цих країнах лише парламент має право приймати, змінювати і скасовувати закони.
Другу групу складають країни, де сфера законодавчих повноважень парламенту конституційно обмежена на користь інших органів державної влади (Франція, Конго, Мадагаскар та інші франкомовні країни). За Конституцією Франції 1958 р., парламент здійснює законодавчу діяльність з певного, обмеженого кола питань. При цьому деякі з них регулюються лише законами, отже, виконавча влада не може приймати нормативні акти з цих питань. З інших визначених конституцією питань парламент приймає лише так звані рамкові закони, якими встановлюються загальні засади, а детальне регулювання здійснюється виконавчою владою (урядом). З питань, які не віднесеш конституцією до сфери законодавчої діяльності, нормативні акти можуть приймати органи виконавчої влади.
У ряді країн існують й інші обмеження законодавчих повноважень органів законодавчої влади. У парламентських і напівпрезидентських республіках та монархіях парламенти мають право передавати законодавчі повноваження уряду (Італія, Іспанія, Німеччина), комітетам і комісіям парламенту (Італія) або автономним утворенням (Іспанія). Глави держав і уряди в багатьох з цих країн за уповноваженням парламенту можуть приймати акти, які мають силу закону.
Характерною рисою сучасних парламентів є те, що поряд із законодавчою функцією конституціями ряду країн закріплюється як одна із пріоритетних функцій парламентів і представницька функція. Зокрема, у ст. 94 Конституції Російської Федерації зазначається, що Федеральні Збори - парламент Російської Федерації - є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації. Аналогічні положення щодо функцій парла-ментів містять конституції ряду інших країн СНД та Східної Європи (Болгарії, Румунії, Польщі, Чехії, Словенії).
Представницька функція парламентів є їх природною, органічною функцією. Адже вони формуються переважно на виборчих засадах, є загальнонаціональними, вищими, верховними представницькими органами, які можуть виступати від імені всього народу. Не випадково парламенти нерідко називаються народними, національними зборами, або загальнонаціональними зборами представників. Вони є насамперед своєрідними форумами, на яких обговорюються найважливіші питання за-гальнодержавного або загальносуспільного значення.
Не менш важливою за своїм змістом функцією парламентів є функція парламентського контролю. Для її здійснення парламенти наділені, як правило, великим колом повноважень. Вони здійснюють контроль за ді-яльністю урядів, інших органів виконавчої влади, за виконанням законів, бюджету тощо. Форми контрольної діяльності парламентів досить багатоманітні - слухання, розслідування, інтерпеляції,, виявлення довіри та ін.
Свої контрольні повноваження парламенти здійснюють як безпосередньо на пленарних засіданнях, так і через спеціально створювані і підпорядковані їм органи (рахункові палати, уповноважених парламентів з прав людини та інші органи).
Чільне місце в діяльності парламентів має функція, яка умовно називається установчою. Вона полягає в участі парламентів у формуванні інших органів державної влади, призначенні чи обранні на вищі державні посади і звільнення з них вищих посадових осіб.
До основних функцій парламентів нерідко відносять також фінансову (бюджетну) і судову. Вони дійсно властиві парламентам, але як основні сприймаються неоднозначно. Адже бюджет приймається як закон, і відповідні повноваження щодо його реалізації, природно, є складовою частиною їх законодавчих повноважень, а контроль за його виконанням - складовою частиною парламентського контролю.
Судова функція стосується переважно відповідальності посадових осіб у порядку імпічменту, який застосовується порівняно рідко,, а також відповідальності парламентаріїв і непарламентаріїв, що вчинили злочини проти парламенту та парламентських імунітетів (Велика Британія)1.
Досить значне місце в діяльності парламентів займає їх зовнішньополітична функція. Зокрема, конституціями багатьох країн передбачено право парламентів схвалювати укладені міжнародні договори й угоди, а також право на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів і участь у цьому процесі.
Важливими повноваженнями парламентів зовнішньополітичного характеру е їх право оголошувати війну та укладати мирні угоди.
Звичайно, функції парламентів не залишаються незмінними за своєю суттю, змістом, формами і засобами здійснення.
Загальною тенденцією у розвитку функцій парламентів є розширення їх кола, збагачення змісту, підвищення ефективності їх здійснення і тим самим - зростання ролі цих функцій і парламентів у функціонуванні суспільства й держави і водночас - певний занепад законодавчої і контрольної діяльності парламентів. Це виявляєтьсяпередусім у тому, що парламенти передають (делегують) урядам значну частину своїх повноважень у законодавчій сфері. Істотно зростає кількість законопроектів, що вносяться урядами до парламентів, і кількість законів, прийнятих за їх (урядів) ініціативою. У Великій Британії, наприклад, практично всі законопроекти, що вносяться урядом (97-98 відсотків), стають законами, а з числа законопроектів, що вносяться депутатами, лише третина стає законами. У Німеччині уряд формує більшу частину законопроектів, які проходять через парламент. У Франції 95 відсотків законів за їх внесенням є урядовими. Проте залишаються сильними органи законодавчої влади СІЛА, Швейцарії та ряду інших країн, завдяки системам розподілу влади, отримань і противаг, розвинутій інфраструктурі цих парламентів. У деяких парла-ментах відбувається трансформація їх традиційних функцій, з'являються нові.
Під впливом цих
Loading...

 
 

Цікаве