WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

У період між сесіями Всекитайських зборів народних представників Постійний комітет вносить часткові доповнення і зміни до законів, прийнятих Всекитайськими зборами народних представників, за умови, що ці доповнення і зміни не суперечать основним принципам даних законів1.
У більшості парламентів, як однопалатних, так і двопалатних, існує досить розгалужена система комітетів та комісій як основних елементів їх внутрішньої структури. Терміни "комітети" і "комісії" використовуються для назви як одних і тих же структур різних парламентів, так і різних за своєю суттю і змістом структур в одних і тих же парламентах. У конгресі СІНА, наприклад, комітети відіграють більш важливу роль, ніж комісії. До того ж до комісій можуть входити особи, які не е членами конгресу.
Найбільш поширеним видом внутрішніх структурних одиниць парламентів є комітети. Це має кожна палата двопалатних парламентів. Вони можуть утворюватись як на весь строк повноважень парламенту, так і на одну або кілька його сесій. Іноді утворюються тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комітети (як і комісії) або комітети для зв'язків з урядом чи спільні комітети палат.
Порядок формування комітетів, як і комісій, - процедура досить розмаїта. Зокрема, члени комітету можуть призначатися головою палати (Аргентина, Бразилія, Індія, Нідерланди), обиратися на пленарних засіданнях палат (СІЛА, Німеччина, Італія), призначатися особливим комітетом палати (Велика Британія, Ірландія, Мексика, Фінляндія) або самі об'єднуватися у відповідні комітети. Але за всіх обставин вони формуються з урахуванням партійного складу палат, кількості депутатських фракцій та груп і співвідношення між ними в палатах. Як правило, комітети формуються на основі пропорційного представництва партій. Щоправда, пропорційне представництво партій іноді поширюється лише на постійні комітети або комісії, а іноді - як на постійні, так і на тимчасові (спеціальні і слідчі) комітети і комісії.
Очолюють комітети і комісії голови цих структур. Порядок заміщення посад голів комітетів і комісій досить різноманітний. В одних парламентах вони обираються палатами (СІЛА, Німеччина, Італія), в інших - комітетами (Австралія, Ірландія). Іноді голови комітетів призначаються головами палат (Велика Британія, Шрі-Ланка) або спеціальним парламентським комітетом (Мексика). Подекуди постійні комісії очолюють голови палат або колегіальні органи (бюро, тощо), що має місце, зокрема, в парламенті Франції.
Основною формою роботи комітетів є засідання. Вони проводять відкриті і закриті засідання. Для присутності депутата, який не є членом відповідного комітету, на закритому засіданні іноді необхідно одержати дозвіл цього комітету або голови палати.
Повноваження парламентських комітетів і комісій, як правило, досить значні. Насамперед вони беруть участь у розгляді законопроектів. Іноді вони мають право законодавчої ініціативи і гтпаво затверджувати законопроекти. Поряд з цим комітети і комісії проводять парламентські слухання, розслідування та здійснюють інші контрольні функції. При цьому вони мають право викликати на засідання комітетів посадових осіб міністерств і відомств, міністрів, політичних діячів, представників громадських організацій. В цілому розрізняють парламенти, в яких роль комітетів велика, і такі, де роль цих структур незначна. До першої групи парламентів відносять насамперед конгрес СІЛА. Тут комітети є центрами політики парламенту. Вони проводять слухання, засідання, до того ж не лише під час сесій, але й у період між ними з будь-якого питання своєї юрисдикції. У деяких парламентах комітети і комісії не відіграють помітної ролі, що притаманне, наприклад, парламенту Великої Британії.
Загальною тенденцією у функціонуванні і розвитку комітетів та комісій є зростання їх ролі, особливо в демократичних країнах. У деяких парламентах їм надаються функції і повноваження палат, зокрема, коли термін повноважень останніх закінчився або з окремих питань під час їх роботи. В цілому комітети і комісії сприяють розвантаженню парламентів і палат від розгляду значної кількості питань, сприяють прискоренню руху законопроектів у парламенті.
Іншими елементами внутрішньої структури парламентів і їх палат є депутатські партійні фракції або групи. Вони є ключовим елементом в організації парламентів1. Поділ депутатів на фракції - основна риса структури парламентів у демократичних країнах.
Найбільші групи або блоки партійних груп, які не входять в урядову більшість, мають статус офіційної опозиції. Для утворення фракції необхідне певне число депутатів, які належать до тієї чи іншої партії (20-25 Депутатів), або певний відсоток від загальної кількості
депутатів парламенту, зокрема: 5 відсотків - у Німеччині, 10 - у Бразилії. В Індії для утворення фракції парламенту необхідно 15 відсотків депутатів певної партії у верхній палаті і 30 - у нижній. Утворені в уста-новленому порядку фракції мають, як правило, отримати офіційне визнання керівництва палат або виборчих органів.
Фракції беруть участь у формуванні керівних органів парламенту, в заміщенні посад у палатах. Іноді представники партії більшості є головами палат (спікерами). Фракціям також належить провідна роль у формуванні постійних комітетів (підкомітетів) і комісій (підкомісій). У деяких країнах урядова більшість здійснює керівництво найважливішими парламентськими комітетами (Німеччина).
Відносини в парламентських фракціях мають ряд особливостей і моделей. Основні з них мають назви "британської" і "американської". "Британська" модель, поширена у країнах Західної Європи, характеризується тісним зв'язком членів парламентської фракції, жорстким і суворим підпорядкуванням партійній дисципліні. "Американській" моделі властиві менш тісні партійні зв'язки парламентаріїв (конгресменів). Волевиявлення депутатів при прийнятті законів не завжди зумовлюються їх партійною належністю. Нині партійні фракції є основною ланкою в процесі формування урядів. Вони визначають його склад і подальші відносини з парламентом. У парламентських державах уряд має більший вплив у парламенті, оскільки спирається на більшість у ньому. І навпаки - у президентських і напівпрезидентських державах законодавча влада є більш незалежною по відношенню до виконавчої.
Загальною тенденцією внутрішнього розвитку більшості парламентів є зміцнення ролі партійних груп (фракцій) у функціонуванні парламентів, що в теорії іпрактиці сучасного парламентаризму обґрунтовано оцінюється як позитивне явище1.
ФУНКЦІЇ І ПОВНОВАЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТІВ
Характер діючих парламентів (і сучасного парламентаризму) найбільш повно виявляється у їх функціях і повноваженнях, які прямо чи опосередковано визначаються більшістю конституцій (хоча деякі конституції визначають ці функції і повноваження лише стосовно палат).
Основними функціями парламентів і їх палат вважаються представницька, законодавча, установча парламентського контролю, фінансова зовнішньополітична та деякі інші функції. Пріоритетною і основною функцією парламентів є законодавча функція.
Наголос на законодавчій функції парламенту характерний для конституцій, що закріплюють принцип жорсткого поділу влади

 
 

Цікаве

Загрузка...