WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

налічувалось у колишній Югославії (Союзне віче, Віче виробників тощо).
Палати парламентів мають, як правило, різні назви, статус, кількісний склад, порядок формування, компетенцію та інші відмінності. Наприклад, палати двопалатних парламентів мають такі назви: палата громад і палата лордів (Велика Британія); палата представників і сенат (СІЛА); Національні збори і сенат (Франція); конгрес депутатів і сенат (Іспанія); Національна рада і Федеральна рада (Австрія); Державна Дума і Рада Федерації (Росія); Народна палата і Рада штатів (Індія); палата депутатів і палата радників (Мексика) тощо.
Палати поділяються, як правило, на нижню (або першу) і верхню (або другу). Основною складовою частиною парламенту вважається нижня палата. З нею іноді ототожнюється весь парламент.
Кількісний склад парламентів та їх палат зумовлюється переважно кількістю населення країни, її конституційним ладом, традиціями та іншими обставинами. Найбільшим за числом членів органом законодавчої влади (однопалатним парламентом) є Всекитайські збори народних представників (3000 осіб). А одним із найкомпактніших парламентів світу є законодавча асамблея Ліхтенштейну, у складі якої всього 15 депутатів.
Палати парламентів іноді мають однакову кількість членів. Але нижні, як правило, численніші, В середньому кількість членів нижніх палат становить від 200 до 600 чоловік. Кількісний склад верхніх палат зумовлюється переважно кількістю суб'єктів федерації або основних адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких пропорційно представлена в парламенті певною кількістю осіб.
Палати двопалатних парламентів, як правило, незалежні. Вони засідають окремо і самостійно приймають рішення. Кожна з них має свій керівний орган - одноособовий або колегіальний - і свій регламент або закон про регламент. Проте в будь-якому випадку парламент виступає як єдине ціле. Жодна з палат не має права відмовлятися від обговорення законопроекту? переданого їй іншою палатою, а акти, прийняті при здійсненні ними законодавчої функції, вважаються виявом спільної волі обох палат.
Розрізняють два види статусу палат: з однаковим статусом і з нерівним статусом. Традиційною е рівність палат у законодавчій сфері за умов наявності спеціальних повноважень у кожної з палат. Загальновідомо, зо-крема, що в парламенті СІЛА обидві палати мають однакові права у законодавчій сфері, але кожна з них має спеціальні повноваження: палата представників, наприклад, _ у галузі фінансів, а сенат - щодо ратифікації міжнародних договорів.
Загальною тенденцією у розвитку статусу палат є розширення кола парламентів з однаковим статусом їх палат. До того ж процеси демократизації парламентів, які відбулися після другої світової війни, зумовили поширення принципу рівності палат й на інші їх функції. У конституції Італії, наприклад, поряд із наданням законодавчих функцій обом палатам парламенту, зазначається, що вони (палати) мають рівні повнова-ження і в галузі контролю над урядом, на рівних умовах беруть участь у виборах вищих посадових осіб держави тощо.
Проте для більшості сучасних парламентів характерною рисою є нерівність їх палат. Як уже було сказано, нижні палати, як правило, є основними законодавчими органами відповідних країн, а верхні відіграють роль органів представництва інтересів суб'єктів федерацій (у федеральних державах) або органів регіонального (територіального) представництва (в унітарних державах). Водночас у деяких країнах верхні палати покликані ви-конувати й інші функції. Вони забезпечують представництво окремих верств населення, противагу нижнім палатам, акумулюють у особі членів палат зі значним досвідом тощо. Прикладом може служити палата лордів Великої Британії, яка забезпечує представництво аристократії у парламенті цієї країни, є органом консервативної опозиції та форумом для обговорення най-важливіших питань державного або суспільного значення.
Верхні палати нерідко формуються - частково або повністю - шляхом призначення главою держави їх членів із числа осіб, які мають певні заслуги перед державою і суспільством. Зокрема, в Індії президент має право призначати до Ради штатів членів, які мають особливі знання або практичний досвід щодо таких питань, як література, наука, мистецтво або громадська служба. В Італії члени другої палати можуть призначатися за видатні заслуги в соціальній, науковій, художній сферах. У інших країнах призначення до верхніх палат пов'язується з заслугами на державній службі, досягненнями у професійній діяльності, торгівлі, промисловості, сільському господарстві, в галузі культури і громадської діяльності, словом, у економічній, соціальній та інших сферах життя.
Отже, помітною є еволюція верхніх палат у напрямі зростання їх ролі як представників суб'єктів федерацій, територіальних автономій, національних меншин, фахівців різних галузей діяльності суспільства і держави.
Можливість забезпечення різноманітного представництва суспільних інтересів у парламенті багатьма теоретиками конституційного права вважається однією з найважливіших позитивних рис двопалатної структури парламентів. Проте в цілому питання про переваги і недоліки двопалатності й однопалатності парламентської структури залишається дискусійним в теорії і практиці сучасного парламентаризму. Очевидно, є лише об'єктивна обумовленість структури більшості сучасних парламентів суспільним і державним ладом, кількістю населення, територією, традиціями та іншими рисами відповідних країн.
Поділ парламентів на палати є основним у їх структурі, але він далеко не вичерпує їх організацію. У ряді країн існують надпарламентські структури або підпорядковані парламентам органи законодавчої влади загальної компетенції у вигляді президій, бюро, комітетів тощо. Крім того, однопалатні парламенти та палати двопалатних парламентів мають внутрішню структуру у вигляді постійних комісій, комітетів та інших органів і посадових осіб.
Прикладом існування надпарламентських структур є і система органів державної влади Індонезії. Вищим органом держави тут є Народний консультативний конгрес, а законодавчу функцію здійснює парламент - Рада народних представників. Конгрес складається із членів парламенту, делегованих місцевими радами, і представників функціональних груп, призначених президентом. За такої системи парламент стає складовою частиною вищого органу держави, а конгрес виступає у вигляді своєрідного надпарламентського органу щодо вищої законодавчої установи.
За конституцією Туркменистану, органом законодавчої влади країни є парламент (меджліс), однак вкраїні функціонує також вищий представницький орган (Халк маслахати), до складу якого, поряд з депутатами меджлісу, входять президент, члени кабінету міністрів та інші виборні і посадові особи.
Своєрідною є організація державної влади, в тому числі законодавчої, у Китайській Народній Республіці. Законодавчу владу в країні здійснюють і Всекитайські збори народних представників, і Постійний комітет Все-китайських зборів народних представників. Зокрема, Постійний комітет приймає закони і вносить до них зміни, за винятком тих, які повинні прийматися Всекитайськими зборами народних представників.
Loading...

 
 

Цікаве