WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

Загальна теорія і стан парламентаризму - Реферат

історії характерні демократичні принципи і значна роль в політичному житті своїх країн. Слід, однак, мати на увазі, що ряд класичних парламентів пережили певний за-непад у першій половині XX ст., коли у багатьох країнах установились диктаторські режими. Це мало місце як у парламентських, так і у президетських республіках.
Друга половина XX ст. ознаменувалась відродженням та зростанням ролі парламентів і парламентаризму. Після другої світової війни виникла значна кількість нових парламентів у зв'язку з проголошенням незалежності рядом країн Азії й Африки, ряд держав після повалення фашистської диктатури стали на парламентський шлях розвитку (Німеччина, Італія, Австрія та ін.), у багатьох країнах зміцнились конституційні основи пар-ламентаризму.
Звичайно, парламентаризм країн, що розвиваються, здебільшого тільки почав своє становлення. Використовуючи досвід парламентів демократичних держав, зокрема Великої Британії, Франції та інших, ці країни вводять інститути парламентської відповідальності уряду, принцип розподілу влади, верховенство парламенту, завдяки чому тут поступово утверджується парламентська демократія, реальний парламентаризм, хоча в деяких із них продовжують існувати авторитарні режими.
Групу новітніх, наймолодших парламентів становлять парламенти держав з числа колишніх республік Союзу РСР та країн Східної Європи. У переважній більшості тут вищі представницькі органи поступово пере-творюються у парламенти цих країн. Цьому сприяють прийняття нових, дійсно демократичних конституцій, проведення на їх основі вільних виборів, створення багатопартійних систем, здійснення на їх основі структуризації парламентів тощо. Звичайно, колишні соціалістичні держави мають різні парламентські традиції, статуси, а отже, різною мірою сприйнятливі до впливів відомих своїми демократичними засадами парламентів західних країн.
Таким чином, усі парламенти, незалежно від часу їх виникнення, функціонують у єдиній загальносвітовій системі, збагачуючи один одного набутим досвідом. У своїй сукупності вони визначають поняття сучасного парламентаризму, окремі "опорні конструкції" якого є сенс розглянути детальніше.
Вихідним у становленні парламентаризму більшості країн є спосіб формування парламентів. Найпоширенішим способом є, як відомо, вибори. Застосовується також принцип призначення та деякі інші.
Шляхом рівних, прямих, загальних виборів при таємному голосуванні формуються, як правило, однопалатні парламенти, нижні палати двопалатних і лише зрідка - верхні палати парламентів. У цілому ж способи формування парламентів чи окремих палат шляхом прямих виборів залежать від виборчих прав громадян, основних засад (принципів) виборів до парламентів чи палат, передбачених конституціями та законами виборчих систем відповідних країн, та від інших обставин.
Нині активне виборче право, тобто право обирати (брати участь у голосуванні під час виборів до парламенту та в інших виборах) мають, як правило, громадяни тих чи Інших країн при досягненні ними на день голо-сування 18 років. У деяких країнах, зокрема в Туреччині, Швейцари та Японії, віковий ценз активного виборчого права становить 20 років.
Існує відмінність між віковими цензами активного і пасивного виборчого права. Пасивне виборче право, тобто право балотуватись, право бути обраним до парламенту мають, як правило, громадяни віком від 18 до 40 років. Зокрема, право "увійти" у нижні палати парламентів Бельгії, Великої Британії, Росії громадяни цих країн набувають при досягненні ними 21 року, у Франції і Румунії - 23 років, в Італії, Канаді, США, Японії - 25 років. У деяких країнах віковий ценз для активного і пасивного виборчого права збігається, наприклад, за виборчим законодавством Данії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Угорщини і Словенії.
Водночас віковий ценз на виборах до верхньої палати парламенту, там, де він існує, для пасивного виборчого права значно виший, ніж до нижньої. У США право бути обраним до палати представників мають громадяни при досягненні 25 років, а в сенат - ЗО років. В Італії відповідні цензи становлять 25 і 40 років, у Чехії - 21 і 40, у Франції - 23 і 25, у Румунії - 23 і 35, у Японії - 25 і ЗО.
Поряд із віковим цензом для реалізації активного або пасивного виборчого права передбачається ценз осідлості. У США він дорівнює одному місяцю, в Австралії, ФРН і Японії- трьом, у Бельгії і Франції - шести, у Канаді і Фінляндії - дванадцяти місяцям. Не зайве уточнити, що такий ценз передбачає необхідність проживання громадянином протягом встановленого строку на території відповідного виборчого округу або адміністративно-територіальної одиниці.
Іноді ценз осідлості взагалі стосується часу проживання у даній країні. Наприклад, за Конституцією Ісландії для участі у голосуванні на парламентських виборах потрібно проживати в країні не менше п'яти років. У Норвегії аналогічний ценз для активного виборчого права - п'ять років, для пасивного - 10 років.
Крім принципу загальності, правові засади якого щойно окреслено, конституції і законодавство більшості країн передбачає також принцип рівного виборчого права, який означає, що кожен виборець має один голос і що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах.
Основними виборчими системами при прямих виборах до однопалатних парламентів та нижніх палат парламентів є мажоритарна, пропорційна і змішана виборчі системи.
Вибори до парламентів більшості країн світу (точніше, 83) відбуваються за мажоритарною виборчою системою абсолютної або відносної більшості по одномандатних округах. Зокрема, за мажоритарною виборчою системою проводяться вибори в США, Великій Британії, Франції.
За пропорційною виборчою системою проводяться вибори до парламентів в 57 країнах світу, зокрема в Італії,, Німеччині та інших країнах. Однак загальною тенденцією у розвитку виборчих систем є збільшення кіль-кості країн, де впроваджуються змішані системи із різними співвідношеннями мажоритарних і пропорційних виборів щодо однієї або обох палат.
Шляхом непрямих виборів формуються, як зазначалось, верхні палати деяких парламентів. Зокрема, у такий спосіб формується сенат парламенту Франції, забезпечуючи представництво "територіальних колективів" республіки, а також французів, що проживають за межами країни. Сенатори обираються спеціальними колегіями, що утворюються в департаментах - одиницях адміністративно-територіального поділу. Ці вибори вважаються дво- і триступеневими. Шляхом непрямих ви борів формується верхня палата парламенту Нідерландів на основі двоступеневих виборів.
З використанням непрямих виборів відбувається заміщення більшості місць в сенаті Ірландії, у верхніх палатах Австрії, Словенії та всіх або частини місць у верхніх палатах парламентів деяких інших країн.
Що ж до принципу призначення парламентаріїв, то це правило застосовується при формуванніверхніх палат парламентів. Є і винятки: Єгипет, Кенія, Республіка М'янми, Королівство Бутан та інші країни - в них парламентарії призначаються і до однопалатних парламентів. Щоправда, в одних призначаються всі парламентарії (Єгипет, Кенія), а в інших - частина, до того ж нерідко - від певних соціальних
Loading...

 
 

Цікаве