WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада як інститут конституційного права - Реферат

Державна влада як інститут конституційного права - Реферат

безпосередньо на підставі Конституції.
Крім того, надані Конституцією людині права і свободи гарантуються.
Згідно із ст. 21 Конституції України, вони є невідчужуваними та непорушними. Гарантом прав і свобод людини й громадянина є на підставі ч. 2 ст. 102 Президент України. Отже, первинним, згідно з Конституцією, є людина й громадянин, вторинним - держава в особі органів державної влади.
Водночас треба мати на увазі, що; в свою чергу, людина і громадянин України мають різну за обсягом правосуб'єктність.
Згідно з розділом II Конституції України, найбільший обсяг прав і свобод належить громадянам України. Саме вони вправі користуватися всіма статтями Основного Закону, які закріплюють основні їхні права, свободи та обов'язки.
Громадяни України є суб'єктом прав і свобод, які не властиві іншим особам, що користуються правами й свободами. Це особливо помітно при з'ясуванні об'єкта конституційно-правових відносин з приводу здійснення державної влади. Таким об'єктом, згідно з Конституцією, є права і свободи людини. Саме права і свободи людини та їх гарантії, згідно з ч. 2 ст. З Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Ці права і свободи найбільше стосуються участі лише громадян України у формуванні, організації та здійсненні державної влади в Україні.
Це положення не зовсім точне, оскільки не людина взагалі, а лише громадяни України можуть визначати ці параметри діяльності держави.
Проте механізм здійснення прав громадян щодо визначення змісту спрямованості держави не зконкретизований. Це право, згідно з Конституцією України, може бути реалізовано завдяки таким основним формам безпосередньої демократії, як вибори і референдум (ст. 69-74). Якщо завдяки виборам формуються органи державної влади, то питання визначення змісту і спрямованості діяльності держави, на жаль, вирішення свого не знайшли.
На наш погляд, вони могли б реалізуватися завдяки такій формі безпосередньої демократії, як референдум, який застосовується поки що недостатньо.
Із прийняттям Конституції України виникла колізія між її відповідними нормами і Законом "Про Всеукраїнський і місцевий референдуми" від 3 липня 1991 р. В разі приведення цього Закону у відповідність до Конституції на референдум могли б виноситися питання, які безпосередньо стосуються змісту й спрямованості діяльності держави, зокрема: обговорення проекту Єдиної державної програми, питань, пов'язаних з реформами, які проводяться в Україні, тощо.
Метою діяльності по здійсненню державної влади в Україні державними органами, згідно з Преамбулою Конституції України, є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вирішення цього питання безпосередньо пов'язане з проблемою справедливості в державі і суспільстві. Державна влада завжди повинна дотримуватися принципу справедливого розподілу, але має право відступати від нього тоді, коли цього вимагає об'єктивна необхідність. Справа у тому, що держава як ціле має певні самостійні завдання, розв'язання яких буває іноді можливим лише при умові відмови від справедливого обліку і врахування інтересів усіх верств населення.
Встановлення справедливості у суспільному житті людей є, безперечно, одним із основних завдань державної влади: це випливає вже з самої природи права і держави. Проте реальні умови у державі бувають такими, що висування цього завдання на перший план порівняно з іншими завданнями держави може призвести до загибелі держави. Державна влада не всемогутня: вона скута політичною нездійсненністю і повинна узгоджува-тися з нею. Політичне нездійсненним є передусім те, що руйнує саму державу, - в її організації, особовому складі тощо, тобто все те, що перевищує сили народної правосвідомості та народної організованості.
Влада не повинна і не спроможна проводити реформи, які руйнують саме буття держави. Підтримка держави як житла і як обрію національної духовної культури складають ту грань, яка має бути непорушною для дер-жавної влади і яку повинен поважати будь-який, навіть, так би мовити, найсправедливішийгромадянин.
Це стає особливо наочним, якщо тлумачити справедливість у значенні формального зрівняння всіх громадян у всіх відносинах. Узаконення такого принципу, як підтверджує історія, є державне згубним і політичне нездійсненним. Життя державно-організованого народу - процес глибоко диференційований, який пояснюється відмінністю у здібностях, роді занять тощо, і який створює, у свою чергу, цю різницю. Формальне зрівняння: може лише руйнувати цю живу та узгоджену єдність різнодіючих сил.
Держава зацікавлена не в тому, щоб усунути ці відмінності між людьми (що зовсім неможливо), а щоб забезпечити згаданим відмінностям повноту буття та життєве співіснування. Згадане завдання і формальне зрівняння завжди буде протиприродним, та й сама сутність держави виключає його і в розумінні політичної прийнятності.
Насправді соціальна справедливість зовсім не зводиться до формального зрівняння громадян. Вона полягає в неупередженому, предметному врахуванні, визнанні істотних властивостей та обґрунтованих вимог кожного індивідуального суб'єкта. Соціальна справедливість зовсім не зрівнює людей, тобто не робить їх однаковими, що практично неможливо. Вона вимагає, по-перше, однакового, неупередженого ставлення до людей; по-друге, додержання тих масштабів, згідно з якими здійснюється це ставлення, і по-третє, дійсної відповідності між різними схильностями людей і правовими та життєвими наслідками врахування цих схильностей.
Зрозуміло, що справедливість у такому значенні вимагає правової керованості і створює її, пов'язуючи, наприклад, публічну дієздатність (голосування, державна служба) з певним цензом, або запроваджуючи прибуткове прогресивне оподаткування, що властиве й сучасному періодові історії України. Мається на увазі, в тому числі, й велика робота по створенню нового податкового законодавства В принципі, державна влада міцно пов'язана з розподільчою справедливістю, і корисливе нехтування нею ніколи не проходить безкарно. Режим, який впроваджує без достатніх підстав несправедливі привілеї, є режимом антиполітичним, він компрометує гідність державної влади і підриває волю громадян до загальнодержавної єдності. Такий режим не може бути міцним, оскільки сам породжує ті відцентрові сили, які рано чи пізно поставлять питання про саме існування держави.
Отже, будь-який відступ державної влади від справедливості повинен бути відкрито виправданий предметною вказівкою на політичну нездійсненність зворотнього. Не можна в ім'я справедливості запроваджу-вати такий державний лад, який згубний для самої держави1.
У цьому зв'язку звернемо увагу на те, що Конституція України у ст. 24 визначає, що не може бути привілеїв чи обмежень з приводу раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Це дуже важливо для загальнодержавної та національної злагоди в Україні, оскільки вирішення деяких конкретних справ, зокрема розв'язання проблеми розподільчої справедливості, породжують наслідки щодо вирішення загальних проблем державності в Україні.
Отже, суть державної влади в Україні як конституційно-правового інституту полягає у її легітимності, яка законодавче закріплена у Конституції завдяки волі народу як єдиного джерела влади і здійснюється згідно з конституційними принципами народного суверенітету, поділу влад та верховенства права законодавчим, виконавчим й судовими органами на підставі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності з метою досягнення гідних умов її життя.
Loading...

 
 

Цікаве