WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада як інститут конституційного права - Реферат

Державна влада як інститут конституційного права - Реферат

не держава, її органи або посадові особи, може змінювати конституційний лад, найважливішою складовою якого є дер-жавна влада.
Нарешті, Конституція України законодавче поклала край всіляким спробам вирішити питання про закріплення державної влади будь-яким іншим способом, ніж легітимним, зазначивши у ч. 4 ст. 5 Конституції, що ніхто не може узурпувати державну владу.
І все-таки, у розвиток положень згаданої статті, уявляються вкрай необхідним прийняття саме народом, а не парламентом України, шляхом референдуму Закону України "Про державну владу в Україні" - особливого законодавчого акта, який би передбачав механізм визначення і зміни конституційного ладу і, зокрема державної влади, та надання народові права контролю за її здійсненням.
Безумовно, створити такий акт і прийняти його з сьогодні назавтра неможливо, бо це стримують багато факторів, суб'єктивних та об'єктивних: низька правосвідомість громадян; традиційна, на жаль, неповага до права й закону, яка спостерігається, починаючи з вищих ешелонів влади, і яка поглиблюється соціальною незахищеністю людини; невміння, а часто-густо й небажання користуватися наданими Конституцією правами і свободами, а звідси й недовіра до дієвості самого Основного Закону.
Україна в особі її державних органів має ще прийти до цього шляхом врахування згаданих факторів, серед яких одним із основних є підвищення правосвідомості громадян, їх правової підготовки, політичної активності, можливої лише за умов докорінного покращання життя народу, а головне - утвердження у народу віри у державну владу, яку він створив і яку має підтримувати в усіх діях.
Як зазначалося, необхідною рисою влади є воля. Здійснення влади - це волевиявлення народу або інших суб'єктів влади.
На наш погляд, це співвідношення було вдало розкрите ще дореволюційним юристом І. Ільїним. Він взагалі вважав, що перша основна ознака влади полягає у тому, що вона не може належати нікому, крім правового повноваження. Влада, яка зовсім не має правової санкції, вважав він, є юридичне індиферентним явищем, оскільки вона не має правового виміру. Цю правову санкцію влада здобуває як від Конституції, так і право-свідомості людей.
Саме тут виникає проблема співвідношення волі і права.
Очевидно, варто погодитися з тим, що влада взагалі і державна зокрема за своєю родовою сутністю є воля, вольова сила, а по видовій ознаці - правова сила (воля).
Згадана властивість виявляється у тому, що держава повинна бути спроможна застосувати силу. Держава, а звідси й державна влада, зі слабкою волею (силою) є нежиттєздатною.
Дійсно, силу державної влади складають: авторитет, єдність, правова мета, організованість і дієвість, виконавчість всього державного апарату.
На відміну від всілякої фізичної сили, державна влада є вольовою силою, тобто спосіб її дій є за самою природою внутрішній, психічний. Фізична сила, тобто спроможність до матеріально-тілесного впливу людини на людину - теж необхідна складова державної влади, але вона не становить основного засобу дій, властивих державі. Мало того, як свідчить історичний досвід, державний лад тим досконаліший, чим менше він звертається до сили. Саме той лад, який тяжіє до виключного панування фізичної сили, підриває себе. "Меч" аж ніяк не виявляє сутності державної влади - він є лише крайнім засобом, який складає її останнє слово і є найслабшою з її опор. Сила державної влади не в мечі, а в авторитетному впливі її вольового імперативу.
При цьому держава, а значить і її органи, уповноважені не просити, а вимагати, не умовляти, а примушував ти і забороняти, зберігаючи у перспективі можливість, обов'язковість та неминучість примусу. І щодо державної влади, яка творить право, громадяни зобов'язані підкорятися, оскільки їхня згода або незгода не обов'язкова як для значення цих норм, так і для значення правового статусу останніх.
Призначення влади полягає у тому, щоб створювати у людей впевненість і водночас виконавчість, щоб не лише вирішувати, а й інших підводити до погодженого рішення.
Владарювати означає немов накладати власну волю на волю інших, проте так, щоб це накладання добровільно приймалося тими, хто підкоряється. Життя держави полягає у такій погодженості волі, яка, залишаючись по суті добровільною координацією, набуває форми вольової субординації (підпорядкування). І тому завдання держави полягає у тому, щоб на прикладах підпорядкування виховувати волю до автономної погодженості і наповнити духом цієї добровільної координації субординавчу форму державності.
Нарешті, до цього приєднується правовий характер державної влади. Він означає, що воля держави, як різновид людської волі, не безпредметна, а предметне пов'язана з етичним змістом. Саме цим визначається духовне, а не просто соціально-психічне буття держави1.
У загальному вигляді тут ми вже визначили загальні положення щодо співвідношення легітимної і державної, влади. Проте ці положення не розкривали наслідки співвідношення політики і державної влади саме у конституційному праві. Таке співвідношення наочно виявляється через аналіз політико-правових суспільних відносин, властивих предметові конституційно-правового регулювання цієї галузі права.
Відомо, що будь-які суспільні відносини, врегульовані правом, набувають у кінцевому рахунку політичний підтекст. Конституційне ж право регулює сферу відносин безпосереднього політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб'єктів, доцільно виходити насамперед із смислу найбільш загального об'єкта політики - державної влади. Отже, предмет конституційного права повинний включати суспільні відносини, які виникають з приводу і в зв'язку із закріпленням державної влади, а також безпосередньо в процесі її організації та здійснення.
Чинна Конституція України чітко окреслює цю частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює передусім сферу закріплення організації та здійснення державної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, як гарантія забезпечення громадських прав та свобод особи, а також сферу самоврядної влади (останньої лише в межах норм Конституції), і водночас ця влада обмежуєтьсясаме політичними відносинами у процесі її організації та здійс-нення.
У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється у процесі її організації та здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дає підстави говорити про їх особливості.
Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи "одяг-нутими" у правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.
Друга особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини виникають у ході становлення і функціонування основних інстутиційних форм держави й відображають її політико-територіальну організацію. Ці відносини взаємозумовлені а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владарювання.
В сучасний період розбудови Української держави не можна не враховувати й те, що державна влада спирається також на політичну силу, яку слід враховувати завдяки появі та діяльності політичних партій, на жаль, поки що слабких; на ідеологічну силу; силу, яка випливає з принципу верховенства права
Loading...

 
 

Цікаве