WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та види джерел цивільного права - Реферат

Поняття та види джерел цивільного права - Реферат


Реферат на тему:
Поняття та види джерел цивільного права
Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах знаходять вираження ті норми права, що в сукупності складають поняття "цивільне право", тобто, необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права.
Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини. Цивільне законодавство - це сукупність нормативних актів, в яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" - це різні поняття.
Відмінність між галуззю права і галуззю законодавства є загальновизнаною в теорії права; норми однієї галузі права можуть знаходитися в нормативних актах, що відносяться до різних галузей за-конодавства.
Термін "джерела права" може застосовуватися у різних значеннях. В юриспруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і держави (наприклад, в прийнятих у встановленому порядку компетентними органами актах, в яких містяться норми права).
З трьох відомих історії основних форм (джерел) права, а саме - звичай, прецедент і нормативне-правовий акт, для українського цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.
Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різноманітні.
За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на:
А. Закони.
Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивільного права: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади.
В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР.
Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори. Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сили закони поділяються на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що приймаються на підставі Конституції.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюю-ться цивільно-правові засади регулювання відносин власності, та ст. ст. 21-24, 27-34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян в нормах цивільного права.
Закони, які приймаються на базі Конституції, називаються звичайними. За сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в більшості з них містяться норми цивільного права.
Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються:
- права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;
- правосуб'єктність громадян; ~ правовий режим власності;
- правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
- засади цивільно-правової відповідальності та ін.
Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потребують відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їхнього змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.
Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулюванні і потім видається новий закон в систематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат - кодексом. Кодекс - це законодавчий акт, в якому об'єднані і систематизовані норми права, що регулюють певну область суспільних відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс, один з найважливіших законів України.
Чинний ЦК України - результат другої республіканської кодифікації цивільно-правових норм. Він був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.
ЦК України 1963 р. був прийнятий ще з часів, коли Україна входила до складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації політичного та суспільного життя країни, господарювання, що з'явилися останнім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обґрунтованими. Ці обставини обумовлюють необхідність проведення нової кодифікації.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було утворено робочу групу з метою розробки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переданий на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК України складають 8 книг ("Загальна частина", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речеве право", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право", "Міжнародне приватне право"), до складу яких входить 1621 стаття.
До цивільних кодифікаційних актів слід також віднести: "Повітряний кодекс України", закони України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".
Інші нормативні акти. Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. (із змінами від 21 вересня 1998 р.) введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що вида-ються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод, та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місцевих органів управління - управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.
Постановами уряду затверджені такі важливі нормативні акти, як "Статут залізниць" (6 квітня 1998 р.), "Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" (25 травня 1998 р.).
На рівні відомств прийняті такі акти, як "Типовий Договір оренди державного майна (19 квітня 1996 р.), "Порядок посвідчення договорів відчуження земельних Ділянок" (6 червня 1996 р.), "Інструкція про порядок Державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та Фізичних осіб" (9 червня 1998 р.).
До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права, відносяться і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади.Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. "Про заходи
Loading...

 
 

Цікаве