WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Звичаєво-правові засади трудового найму в українському селі - Реферат

Звичаєво-правові засади трудового найму в українському селі - Реферат


Реферат на тему:
Звичаєво-правові засади трудового найму в українському селі
На сучасному етапі політичного та соціально-економічного розвитку України актуальним і вкрай необхідним стає підвищення рівня державно-правової свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно б не було, неможливо творити нову Українську державу, серцевиною якої має стати право. Українське право зароджувалося і міцніло разом із розвитком української нації, укріпляло національний дух, поглиблювало національну свідомість народу. Витоки українського права віднайдено у нормах-звичаях, які регламентували поведінку людей ще до появи писемного права, переходячи з покоління в покоління та зберігаючись у народній правосвідомості.
В Україні до звичаєвого права завжди ставилися з особливою повагою. Існує українське повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу. Упродовж століть формувалися юридичні звичаї, які становили основу національної правового регулювання трудових відносин. Важливе місце серед них посідає звичаєво-правове унормування трудового найму в українському селі. Характерним для селян є споконвічне прагнення мати власну землю, яка була б годувальницею і способом існування, бажання віддати їй всі свої фізичні сили, натомість отримати втіху і насолоду від результатів праці. Проте ця мрія для багатьох була нездійсненою. Єдиним способом вижити, прогодувати свою сім'ю для таких селян залишався особистий найм, що був поширеним способом заробітку.
Традиційними видами особистого найму серед сільського населення були зажин та замолот, толока, супряги, праця спілки бжолярів та тютюниць, а також випас худоби. Угода зажину звичайно укладалася тоді, коли хліб вже поспівав остаточно. Тому працівник був впевнений, що його праця не буде марною і він отримає за неї винагороду. Найняті женці, їх ще називали сніповиками, звичайно працювали за третій, інколи - за четвертий сніп; а у врожайний рік господар давав і половину всього врожаю. Серед умов угоди - зобов'язання господаря під час жнив годувати та поїти робітника своїм коштом. Водночас жнець зобов'язаний був за умовний сніп зняти все з коріння та укласти за вказівкою господаря в клуню. Зі своєю частиною сніповик міг чинити на свій розсуд; якщо він жив далеко від місця жнив, то в умови входив дозвіл господаря надати у себе місце для зароблених снопів. Там же працівник мав можливість їх молотити, продавати на місці солому, а хліб в зерні везти додому.
Під час замолоту, як і під час зажину доля молотильника залежала від двох складників: індивідуальних властивостей господаря та врожаю. Молотили "за коробку", тобто молотильник отримував 10-ту або 12-ту міру вимолоченого хліба. Інколи, у неврожайний рік, могли молотити й за солому [12, с. 34]. Дружини жнеців теж наймалися до того ж господаря: у нього вони поралися на городі, у дворі на господарстві. Оплату за такий вид роботи жінки грошима брати не хотіли. "Полючи на городі в багатого мужика, вона не хотіла брати грошей, - пише М. Коцюбинський, - а прохала відсипати пшеничним зерном, щоб мати гарний гатунок пшениці". Селяни вірили, що коли вони взяли у господаря зерно чи насіння, або навіть "погану" худобу, їм перейде частина достатку самого господаря. Однак слід зазначити, що такою формою розрахунку селяни по суті санкціонували перевагу натуралізованої оплати праці, чим на майбутнє себе обмежили, залишившись без грошей.
Поширеним явищем у господарствах була нестача тяглової сили, адже достатньою кількістю робочої худоби володіли лише заможні господарі, яких ще називали "господарями, що твердо стоять на ногах". Тому під час нагальних господарських робіт формою колективних трудових зобов'язань селян були трудові кооперації. Саме потреба тяглової сили зумовила виникнення звичаю взаємодопомоги під час оранки, що отримала назву "супряги", тобто спільного запрягання худоби. Суть її зводилася до того, що люди взаємно допомагають одне одному в обробці землі та впрягають своїх волів і коней в плуг. Сам факт існування таких форм кооперації свідчить, що звичайні люди були здатні згуртовуватись заради взаємодопомоги. Зазвичай договори супряги укладалися усно без втручання сторонніх осіб. У договорі визначався спосіб участі в супрязі кожного (плугом, волами, в ролі плугатаря чи погонича), черговість оранки, умови забезпечення працівників харчуванням, догляду худоби, ремонту плуга тощо.
Як на особливий вид найму слід звернути увагу на договірне регулювання найму пастуха. Порівняно з іншими видами особистого найму, де сторонами були фізичні особи, тут однією зі сторін була юридична особа - сільська громада. Організація випасу худоби у весняно-літній період була справою всієї громади. Громада платила пастухові після закінчення терміну найму, вона ж відповідала за несправність платників. Наймана праця пастухів мала сезонний характер і була чітко визначена в часі: "З весняного Юрія (6 травня) до самих білих мух", а "снігу не буде, то й до загонів (14 листопада) пропасе" [3, с. 153]. Оплата за випас рогатої худоби упродовж літа зазвичай складалася з грошей і пуда хліба на зимове продовольство пастуха і здійснювалася наприкінці літа. Навесні або серед літа пастух, сповістивши всіх господарів, заганяв овець чи свиней до загону і тримав їх там доти, допоки не отримував гроші. За втрату вівці, яку розірвав звір, пастух не відповідав, але якщо вона скалічилася, а він не запобіг загибелі тварини, мусив заплатити господарю її вартість.
Характерною рисою селянського побуту була толока. Вона існувала як засіб виконання таких видів робіт, котрі селянин не міг виконати самотужки. До того ж це була звичаєва форма взаємодопомоги, а також засіб допомоги вдовам, одиноким старим людям. Витоки цього звичаю у появі осередків відособленої власності й перетворенні первісної общини на родинну. Серед робіт, які виконувала толока, - польові роботи; перевезення купленої в іншому селі хати, клуні, млина чи вітряка; виконання численних домашніх і господарськіх робіт, включаючи побудову житла та інших споруд. Більшість видів робіт виконувалися змішаним контингентом - чоловіками, жінками, молоддю. Все ж існували суто жіночі та
Loading...

 
 

Цікаве