WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи однакового ставлення та заборона дискримінації за ознакою статі в галузі праці - Реферат

Принципи однакового ставлення та заборона дискримінації за ознакою статі в галузі праці - Реферат

з яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою статі.
Однак принцип ґендерної рівності, відображений у Конституції, не зовсім послідовно. Попри те, що принцип рівноправності чоловіків і жінок, закладений у частині 1 цієї статті, передбачає відсутність привілеїв за ознакою статі, у частині 3 цієї статті вказується, що "рівність прав жінки і чоловіка забезпечується спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям". Отже, надаючи особливий захист жінкам, Конституція звужує права чоловіків.
Непослідовність виявляється також у тому, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у таких сферах суспільного життя, як громадсько-політична і культурна діяльність, здобуття освіти і професійна підготовка, праця. Поза увагою законодавця залишилися сімейна та усі інші сфери життя, забезпечувати в яких ґен-дерну рівність також необхідно.
Крім загального положення про ґендерну рівність, Конституція України у статті 43, яка стосується права на працю, встановлює, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Попри це, частиною 5 цієї статті закріплено положення, відповідно до якого "використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється". Ця норма, з одного боку, є дискримінаційною щодо чоловіків, а з другого - суперечить праву жінки на працю, яку вона вільно обирає чи на яку вільно погоджується.
Існування конституційних норм, які встановлюють певні пільги та гарантії для жінок-мате-рів, можна розглядати лише як тимчасову позитивну дискримінацію, яка має бути усунена у майбутньому.
Конституція є лише правовою базою для розвитку ґендерного законодавства. Практичне втілення принципу рівності статей у всі сфери життя покликаний забезпечити Закон про рівність, який набрав чинності 1 січня 2006 року. "Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення однакових прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України", - зазначено у Преамбулі до нього.
Закон дає визначення таким поняттям, як "рівні права жінок і чоловіків", "рівні можливості жінок і чоловіків", "дискримінація за ознакою статі", "ґендерна рівність", "ґендерно-правова експертиза" та ін. [8], окреслює основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, наділяє певні органи державної влади, установи та організації повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Відповідно до цього Закону, "рівні права жінок і чоловіків" - це відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі; а "рівні можливості жінок і чоловіків" - це рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків. Закон визначає "Ґендерну рівність" як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства, та "дискримінацію за ознакою статі" як дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.
Заборона дискримінації за ознакою статі визначена у статті 6 Закону про рівність. Ця ж стаття встановлює випадки, які не вважаються дискримінацією за ознакою статі, а саме:
o спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини;
o обов'язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом;
o різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом;
o особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов'язані з охороною їх репродуктивного здоров'я;
o позитивні дії.
Дослідження показало, що рівень обізнаності та розуміння проблеми дискримінації серед працівників обох статей є досить низьким. Не завжди особа може ідентифікувати дискримінаційні дії, вчинені працедавцем щодо неї. Тільки 22,5% респондентів визнали, що були дискримінованими за статтю чи віком у трудових відносинах. Однак аж 40,6% респондентів повідомили, що їх примушували виконувати роботу, не передбачену їх посадовими обов'язками, але яку, як вважає керівництво, повинні виконувати особи певної статі.
Незважаючи на низький рівень ідентифікації дискримінації щодо себе самих, відповідаючи на питання "Що, на Вашу думку, є дискримінацією на роботі?", яке містило перелік дискримінаційних дій та порушень прав працівників, більшість респондентів (понад 65%) правильно визначили дискримінаційні дії [9]. Це дає змогу сподіватись, що за умови обізнаності громадян про Закон про рівність вони зможуть ідентифікувати випадки дискримінації щодо них та вжити заходів до припинення дискримінації та захисту прав.
1. Пряма та непряма дискримінація
Поняття прямої та непрямої дискримінації визначені у Директиві ЄС про однакове ставлення. Відповідно до цієї Директиви та іншого законодавства ЄС застосовуються такі визначення:
o пряма дискримінація полягає у менш прихильному ставленні до особи однієї статі порівняно зі ставленням до особи іншої статі у такій же ситуації;
o непряма дискримінація відбувається, коли явно нейтральна норма/положення, критерії чи практика ставить осіб однієї статі у невигідне становище порівняно з особами іншої статі, крім випадків, коли це норма/положення, критерії чи практики є об'єктивно обґрунтованими законною метою та засоби досягнення цієї мети є відповідні й необхідні.
Усі відповідні органи ООН поділяють спільний підхід стосовно прямої та непрямої дискримінації. Комітет з економічних, соціальних і культурних прав у своєму Генеральному Коментарі вказує, що пряма дискримінація має місце, коли різниця у ставленні ґрунтується прямо та явно на різниці, пов'язаній винятково із статтю та характеристиками чоловіків і жінок, які не можуть бути об'єктивно виправдані [10].
Натомість непряма дискримінація має місце, коли закон, державна політика чи програма не є дискримінаційною, на перший погляд, однак маєдискримінаційні наслідки при застосуванні. Це може відбуватися, зокрема, коли жінки перебувають у невигідному становищі порівняно з чоловіками у використанні певних можливостей чи привілеїв через існуючу нерівність. Застосування Ґендерно-ней-трального закону може залишити у попередньому стані існуючу нерівність чи загострити її [11].
Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права забороняє заходи, які мають на меті (пряма дискримінація) чи наслідком (непряма дискримінація)
Loading...

 
 

Цікаве