WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи однакового ставлення та заборона дискримінації за ознакою статі в галузі праці - Реферат

Принципи однакового ставлення та заборона дискримінації за ознакою статі в галузі праці - Реферат


Реферат на тему:
Принципи однакового ставлення та заборона дискримінації за ознакою статі в галузі праці
?
Принцип однакового ставлення - один із найважливіших у міжнародному праві і випливає передусім із загальноправового принципу рівності можливостей і заборони дискримінації. Принцип заборони дискримінації закріплено в міжнародно-правових актах: Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, декількох конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП) [1], Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі - Жіноча Конвенція) [2].
За визначенням, яке міститься у статті 1 Жіночої Конвенції, поняття "дискримінація щодо жінок" означає будь-яку різницю, виключення чи обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.
Україна як держава-учасниця цієї Конвенції зобов'язалась:
o внести принцип однакових прав чоловіків та жінок до своєї національної конституції та іншого відповідного законодавства і забезпечити за допомогою закону або інших відповідних засобів практичне здійснення цього принципу;
o вживати законодавчих та інших заходів, зокрема санкції, які забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;
o встановити юридичний захист прав жінок на однаковій основі з чоловіками та забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;
o утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій стосовно жінок і гарантувати, що державні органи та установи діятимуть відповідно до цього зобов'язання;
o вживати всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;
1 січня 2006 року вступив у дію Закон України "Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації", Стаття 17 якого збороняє роботодавцям: "в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватись виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи, перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей". Західноукраїнським центром "Жіночі перспективи" у рамках проекту "Подолання ґендерної та вікової дискримінації на ринку праці в Україні: навчання та програма дій" було здійснено моніторинг друкованих видань, опитування та дослідження дискримінальних практик, порівняльний аналіз українського та міжнародного законодавства. Пропонуємо увазі читачів деякі результати досліджень центру.
o вживати відповідних заходів, зокрема законодавчих, стосовно зміни або скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, які є дискримінацією щодо жінок;
o скасувати всі положення свого кримінального законодавства, які є дискримінацією щодо жінок [3].
1980-1990 роки XX століття у світі характеризуються переосмисленням способів розв'язання проблеми рівності статей. У європейських міжнародних актах відобразилося сформоване на практиці нове розуміння "права на однакові можливості та однакове ставлення". Воно характеризується передусім ліквідацією гарантій для жінок у разі використання їхньої праці на важких і шкідливих роботах та відходом від принципу охорони праці за статевою ознакою на користь принципу охорони праці матерів та батьків і працівників із сімейними обов'язками.
Принцип заборони дискримінації у трудових відносинах випливає також із Європейської соціальної хартії, яка має на меті "забезпечити, щоб принцип недискримінації щодо чоловіків та жінок не лише був відображений у чинному законодавстві кожної із Договірних Сторін, але і застосовувався б на практиці" [4]. Європейська соціальна хартія також вимагає від Сторін подбати про те, щоб дискримінаційні положення колективних договорів не мали сили і щоб у випадку дискримінації застосовувались "ефективні санкції та заходи правового захисту" [5]. Також Сторони ставлять за мету своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких може ефективно здійснюватися, зокрема, такий принцип: "усі працівники мають право на однакові можливості та однакове ставлення до них у разі вирішення питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі" [6].
Відповідно до статті 2 Директиви ЄС про однакове ставлення [7] принцип однакового ставлення означає, що не повинно бути жодної прямої чи непрямої дискримінації за ознакою статі, пов'язаної, зокрема, із сімейним станом.
Спочатку принцип рівності у трудових відносинах незалежно від статі трактували в європейському праві у контексті рівності в оплаті за працю однакової цінності. Закріплення останнього мало передусім економічне значення. Однак згодом судова практика визнала, що право на однакове ставлення є одним із основних прав людини, одночасно підкреслюючи і соціальне значення цього принципу.
Міжнародно-правові норми та рекомендації ООН з питань рівності є важливим інструментом для перетворень у регіональному та національному законодавстві.
Принцип заборони дискримінації відображено у законодавстві європейських країн, насамперед у конституціях та базових актах про працю (як-от трудові кодекси).
Аналізуючи відповідні нормативні положення, можна виділити основні підходи до поняття дискримінації, а також забезпечення рівності чоловіків і жінок у трудових відносинах.
Загальне розуміння принципу рівності розкривається через тезу: працівники, які перебувають в однаковому становищі, повинні набувати однакового обсягу прав та обов'язків, причому не лише у сфері трудового законодавства, а й у сфері соціального забезпечення.
За загальним правилом, гарантії недискримі-нації у трудових взаєминах полягають, з одного боку, у закріпленні заборони дискримінації (як прямої, так і непрямої), зокрема, за ознакою статі, з другого - у розробці і правовій регламентації заходів, спрямованих на досягнення фактичної рівності у трудових стосунках.
Як уже зазначалося вище, законодавча заборона дискримінації - загальне начало для правових систем країн ЄС. Винятком є такі види діяльності, специфіка яких допускає вимогу про їх здійснення особою певної статі (спеціальні вимоги до виконуваної роботи).
Ратифікувавши міжнародні документи, зокрема Жіночу Конвенцію, Україна зобов'язалася здійснювати політику ліквідації дискримінації за ознакою статі та забезпечити втілення в життя принципу рівноправності жінок та чоловіків. На виконання цих зобов'язань вона включила цей принцип до Конституції.
Так,відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають однакові конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Норма, яка проголошує рівність усіх громадян (як чоловіків, так і жінок), підсилюється конституційним положенням, згідно
Loading...

 
 

Цікаве