WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадська думка як чинник демократизації політичної системи України - Реферат

Громадська думка як чинник демократизації політичної системи України - Реферат

опитуванні громадян щодо їхніх можливостей відхилити аналогічне рішення, прийняте місцевою владою. Хоча відсоток тих, хто вважає, що здатний щось зробити, дещо зріс - 12,3%, однак більшість опитаних відповіли на це питання негативно - 56, 4% [11, с. 23].
Зустрічається, хоча і рідко, така форма змішаної демократії, як народний вибір. Виборцям дозволяється самостійно обрати із декількох запропонованих законів чи інших актів якийсь один варіант, що є, на їхню думку, кращим (Швейцарія). Конституції Іспанії (1978) та Австрії (1920) передбачають таку форму участі, як народна ініціатива - надане законом певній кількості виборців право запропонувати парламенту (або будь-якій представницькій установі) прийняти, змінити або відмінити конституцію, закон чи будь-який інший акт.
При прийнятті політичних рішень органи державного управління повинні враховувати громадську думку, оскільки вона слугує джерелом важливої соціально-політичної інформації. Для того, щоб отримати наукову інформацію, треба проводити постійний облік громадської думки. Реєстрації має підлягати вся сукупність відомостей, незалежно від того, чи є вони позитивні або негативні, висловлені більшістю чи меншістю, врегульовані чи неврегульовані законодавчо та ін. Облік громадської думки повинен проводитися послідовно і систематично. Важливим моментом є також те, що між обліком і використанням не повинно бути великих часових інтервалів, інакше може відбутися процес небажаної "емансипації" громадської думки від її носія.
Механізм використання даних громадської думки, що надійшли до суб'єктів управління для прийняття політичного рішення, простий лише на перший погляд. У більшості випадків результати досліджень громадської думки ототожнюються з формулою комплексного прийняття рішень з практикою, яка більш притаманна безпосередній демократії (голосування, референдум). Досить часто можна почути запитання: "Чи врахував уряд цей факт у своїх політичних рішеннях?" або "Які можна навести конкретні приклади постанов, що спираються на результати опитувань громадської думки?" При цьому забувають або зовсім не звертають уваги на той факт, що справа не в простому використанні різних даних, оскільки політичне рішення не є сумою врахованих фактів [4, с. 98]. К. Кульчар зазначав: "якщо політична діяльність, пов'язана з виробленням цілей розвитку суспільства, не може тільки спиратися на наукові знання і має реалізовуватися з урахуванням громадської думки, то з цього ніяк не випливає, що рішення приймається просто відповідно до існуючої громадської думки, до побажань широкої (неспеціалізованої) громадськості" [5, с. 80].
Таким чином знання, які надає громадська думка органам управління для прийняття політичних рішень, можна кваліфікувати як первинну, початкову інформацію. Без систематизації, логічної обробки вона містить фрагментарні, описові відомості про сприйняття і бачення соціальними спільнотами тих чи інших процесів, явищ політичного життя. Наукове ж знання, на якому ґрунтується справді наукове управління, - це результат систематизації розрізнених даних з виявленням закономірних зв'язків між фактами і подіями [2, с. 125]. Лише після такої обробки громадська думка може надати органам управління інформацію, що має якості наукового знання.
Якою ж мірою державна влада в Україні спирається на громадську думку? Дати точну і повну відповідь на це запитання досить складно, оскільки тривалий час не проводились широкі опитування представників державної влади із зазначеної проблеми. Певне уявлення можна скласти на підставі опитування лише групи народних депутатів другої сесії Верховної Ради України. Зі ста опитаних 61% народних депутатів відзначили, що для успішної депутатської діяльності їм бракує інформації про стан громадської думки. Водночас на запитання про те, що передусім сприяє покращенню законопроектів у Верховній Раді, тільки 20% народних депутатів визнали важливість проведення репрезентативних опитувань населення стосовно якогось законопроекту. Більшість опитаних народних депутатів України (62%) вважають, що їхні особисті позиції з багатьох питань збігаються з думкою виборців. У тих випадках, коли позиція виборців не збігається з думкою депутатів, такі розбіжності пояснюються таким чином: 1) думки виборців часто носять односторонній характер, оскільки вони не володіють достатньо повною і достовірною інформацією (53%); 2) думки виборців не враховують можливостей і наслідків їх реалізації (41%); 3) у позиціях виборців переважають емоції (24%); 4) певні питання належать до сфери компетенції спеціалістів (11%) [9, с. 45-46]. Усе це, очевидно, не сприяє покращенню взаєморозуміння між депутатами та виборцями, що виражається у досить низькій довірі громадян до владних структур.
Досвід розвинених країн свідчить, що участь громадської думки в державному управлінні та прийнятті політичних рішень має забезпечуватися низкою демократичних гарантій: юридичними, політичними і суспільними.
Під юридичними гарантіями мається на увазі наявність правових норм, що встановлюють обов'язковість використання громадської думки органами державної влади. Передусім державні органи повинні своєчасно знайомити посадових осіб з інформацією, отриманою в результаті виявлення громадської думки. Включення у сферу контролю Верховної Ради та її постійних комісій стану обліку та використання громадської думки можна розглядати як умову, що забезпечує своєчасну і повну її реалізацію органами державного управління. Предметом їх контролюючої діяльностінасамперед можуть бути листи громадян і накази виборців.
Носієм політичної гарантії є політичні партії. Статус політичних партій зобов'язує їх забезпечувати взаємодію державних органів і громадської думки.
Сутність суспільної гарантії зводиться до того, що громадська думка сама впливає на державні органи з метою реалізації ними пропозицій, вимог, зауважень громадян. Це означає, що вся робота з обліку і використання громадської думки має здійснюватися в умовах гласності і публічності.
Таким чином, використовуючи громадську думку як критерій розвитку демократії, можна дійти таких висновків:
o існуючі в Україні інститути прямої демократії не дають можливості громадянам цілком здійснювати свої управлінські функції;
o відзначається слабка взаємодія представників влади з громадською думкою, що виражається в низькій інформованості владних структур про стан громадської думки, а тому її не враховують при прийнятті політичних рішень.
Звідси випливає, що українське суспільство перебуває ще далеко від моделі "соціального партнерства", а, отже, не може бути й мови про наявність в Україні демократичної політичної системи.
Зміна політичної влади в Україні дає надію на створення нового бачення щодо місця і ролі громадської думки в державному управлінні та прийнятті політичних рішень. Важливим є створення законодавчої бази, яка б гарантувала обов'язкове систематичне вивчення громадської думки та зобов'язувала владні структури приймати рішення з урахуванням волі та інтересів громадськості.
Перспективою подальших розвідок у цьому напрямку є вивчення та аналіз взаємостосунків між новою політичною владою і громадською думкою.
?
Література
1. Вибори-2002 в оцінках громадян та експертів. - К.: Стилос, 2002.
2. Житенев В. Б. Общественное мнение в социальном управлении. - Новосибирск, 1987.
3. Иванов О. И. Общественное мнение и власть // Соц.полит. журн. - 1993. - № 7. - С. 37-41.
4. Квятковский С. Изучение общественного мнения и политика // Актуальные проблемы изучения и формирования общественного мнения, его использование в управлении социальными процессами. - М., 1987.
5. Кульчар К. Необходимы глубокие теоретические исследования // Проблемы мира и социализма. - 1979. - № 2. - С. 77-82.
6. Лоурен Ле Дюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці: Перекл. з англ. Р. Ткачук. - Харків: Центр освітніх ініціатив, 2002.
7. Матвеева Т. Референдум - образ жизни швейцарцев // Междунар. жизнь. - 1995. - № 5. - С. 86-91.
8. Миллер А. И. Работа над ошибками Карен Дави-ша о роли выборов в посткоммунистических обществах // Выборы в посткоммунистических обществах. - М.: ИНИОН РАН, 2000.
9. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия / Под ред. А. А. Ручки. - К., 1993.
10. Політичний енциклопедичний словник. - К.: Гене-за, 1997.
11. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-2003 /За ред. Н. В. Паніної. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2003.
Loading...

 
 

Цікаве