WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

ситуацій, що складаються в результаті дії законів ринку, було характерно дляліберальних теорій, що намагалися орієнтувати суспільство на солідарність і взаємозв'язок. П. Новгородцев критикував позицію, відповідно до якої воля є звільненням не тільки від матеріальних, але і від моральних уз, та відзначав значимість такого нового принципу, як солідарність який повинний доповнити принципи рівності і волі. Соціально орієнтована держава не може повністю відсторонятися від впливу на економіку.
Як правильно відзначає Г. Вольман, високий рівень соціального забезпечення громадян вимагає більше від держави".
Чи не вступає зростання ролі держави в протиріччя з первісним задумом правової держави як утворення, відстороненого від економіки й обмежуваного роллю "нічного сторожа", наділеного лише охоронними функціями стосовно волі індивіда? Чи не є виникнення соціальних функцій держави, що упорядковують економічні відносини з метою усунення різких нерівностей, запереченням самої сутності правової держави?
На наш погляд, варто виходити при відповіді на дане питання із сутності правової держави в єдності всіх його ознак - пріоритету прав людини, побудови державного і громадського життя на принципах права, поділу влади, взаємної відповідальності індивіда і держави. "Нове покоління" прав людини включається в систему пріоритетів держави, зобов'язує його вживати заходів по забезпеченню цих прав, впливати на економічні процеси на основі принципів права. Збагачення каталогу прав людини дає імпульс розвитку нових його функцій, нових напрямків його діяльності. Соціальне реформування - це нова стадія розвитку правової держави, прагнення перебороти різку поляризацію різних шарів суспільства.
Варто підкреслити, що соціальна діяльність держави, хоча й в обмеженому обсязі, почалася значно раніше виникнення понять "соціальна держава", "держава загального благоденства". Це справедливо відзначає Е. Шмидт-Асман: "Реальна практика діяльності держави XIX сторіччя була менш стриманою, чим цього вимагала його модель. У повсякденній управлінській діяльності ліберальна правова держава не відкидала традицій держави благоденства; тут теж висувалися і ставилися нові задачі регулювання суспільних процесів, наприклад, у містобудуванні чи пенсійному забезпеченні".
Тому правова і соціальна держава - це антитези, а діалектика розвитку держави признає пріоритет прав людини і визначального у відповідності цим напрямком форми і методи діяльності. Становлення соціальної держави - тривалий процес, дуже складний і суперечливий. Утримувати його у визначених правових межах, не ущемляючи волі одних і не знімаючи відповідальності за свою долю з інших, допомагають вже сформовані принципи правової держави, що ввійшли в реальну практику. На їхній основі можлива подальша гуманізація держави і суспільства.
Початкова стадія розвитку соціальної держави - відповідальність за надання кожному громадянину прожиточного мінімуму. Так, у Німеччині законодавство бідних із середини XVIII в. зобов'язувало громади робити велику допомогу нужденним. У XIX в. ця відповідальність перемістилася з комунального рівня на загальнодержавний. У Кодексі соціальних законів ФРН (§ 9 Загальної частини) указувалось, що кожний, хто не в силах самостійно здобувати собі засоби до існування і не одержує при цьому ніякої сторонньої допомоги, має право на особисту і матеріальну підтримку, що відповідає його специфічним потребам, спонукає до самодопомоги, забезпечує участь у суспільному житті, гарантує гідне людини існування.
Обов'язок держави забезпечити гідний рівень життя кожному знаходить практичне втілення у високий обсягах соціальних витрат розвитих сучасних держав. Частка соціальних витрат у Швеції, США і Великобританії складає 1/5 ВНП, у Германії і Італії - 1/4. Такий рівень соціальних витрат, що дозволяє реалізувати соціальне забезпечення, додаткову допомогу по безробіттю. Право на житло, доступ до цінностей культури, повинний спиратися на високорозвинену економіку, принципи права і справедливості, прагнення до гармонізації суспільних відносин і усунення різких нерівностей. Однак навіть ці умови не забезпечують соціального благоденства всіх громадян. Процес розвитку соціальної держави - це не однолінійний поступальний рух до поставленої мети - забезпеченню гідного рівня життя громадян. Це складний і суперечливий розвиток соціальної політики, у якому є свої успіхи і невдачі, злети і падіння. На рівень соціальності держави чималий вплив має політична орієнтація уряду.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що принципи соціальної держави - гідність людини, справедливість, відповідальність, подолання нерівності з метою усунення різких розходжень матеріальних статусів індивідів. Шлях до реалізації цих принципів, як уже відзначалося, тривалий, а по суті - нескінченний. П. Новгородцев писав, що покладаючи на себе "шляхетну місію суспільного служіння", держава зустрічається з необхідністю реформ, що "лише частиною здійсненні чи здійсненні лише у віддаленому майбутньому і у своєму подальшому розвитку і ускладненні."
Причини цих складностей не тільки в ступені розвиненості економіки, але й у вічному протистоянні принципів волі і рівності. Повна гармонізація цих принципів практично неможлива. Умова їхнього здійснення - строго збалансоване обмеження волі економічної діяльності (переважно економічними, а не юридичними методами) і прагнення до постійного підвищення життєвого рівня людей, розуміння недосяжності абсолютної фактичної рівності. Останнє є наслідком розходжень людей - їхньої здібностей, талантів, ініціативності, працьовитості, фізичного і психічного стану. Тому мета соціальної держави - не усунення фактичної нерівності, а "вирівнювання нерівностей", усунення різкого розходження в майновому положенні, підвищення соціального статусу індивіда для забезпечення всім членам суспільства гідного рівня життя.
Однак яка б не була складна роль соціальної держави в сучасному суспільстві, без неї неможливо здійснювання не тільки економічних, соціальних і культурних прав, але і прав "першого покоління" - політичних і особистих. При незабезпеченості соціальної сторони життєдіяльності людей, гідного рівня їх життя деформується вся структура прав і свобод людини, знижується політична активність, зростають політична апатія і зневіра в державу, далеко не завжди доступні індивіду юридичні гарантії прав і свобод (наприклад, право на захист). Соціальна незахищеність породжується часом відсутністю основного з цивільних (особистих) прав - права приватної власності.
Проблеми матеріального забезпечення нерідко грають вирішальну роль при проведенні виборів у представницькі органи, у передвиборній боротьбі за посаду президента. Тому соціальна держава, задача якої - створення умов і відповідальність за реалізацію "другого покоління" прав людини, робить саме безпосередній вплив на здійснення всього єдиного комплексу прав і свобод людини.
Соціальна держава і ринкова економіка в
Loading...

 
 

Цікаве