WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

міжнародними документами в сфері прав людини. За пропозицією Уповноваженого Верховна Рада України направила проект концепції на доопрацювання Міністерству юстиції. Проте міністерство замість концепції підготувало "Засади державної політики України в галузі прав і свобод людини", які було затверджено Постановою Верховної Ради від 17 червня 1999 р. Даючи правову оцінкуцьому документу, Уповноважений з прав людини вважає, що суттєвим недоліком державної політики є відсутність конкретних механізмів їх реалізації, що є фактичним невиконанням Україною свого зобов'язання перед Радою Європи.
На думку Уповноваженого, для реалізації всього комплексу прав і свобод людини в Україні має бути розроблено Національну програму виконання державою своїх міжнародно-правових зобов'язань, а також приведення її законодавства у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини. До розробки проекту такої національної програми має бути залучено представників усіх гілок влади, а також науковців, громадські організації.
Попри те, що низку конвенцій з прав людини протягом останніх років ратифіковано Україною, національне законодавство все ще не узгоджене з ними. Це стосується, зокрема, конвенцій Ради Європи про взаємну допомогу в кримінальних справах, про нагляд за умовно звільненими правопорушниками, про передачу засуджених осіб, про видачу правопорушників, про передачу провадження у кримінальних справах. У цих конвенціях містяться важливі права обвинувачуваних та засуджених осіб, які не мають відповідного регулювання в законодавстві України. Зокрема, в Кримінальному та в Кримінально-процесуальному кодексах України не забезпечуються європейські стандарти захисту прав людини в процесі екстрадиції. Зазначені конвенції було ратифіковано Україною як одна з умов вступу до Ради Європи. Все це призводить до порушення вимог ст. 7 Закону "Про міжнародні договори України", який зобов'язує державні органи вносити відповідні зміни і доповнення до чинного законодавства.
На прохання Кабінету Міністрів Уповноважений з прав людини провела експертизу проекту Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. і підготувала позитивний висновок про можливість прийняття такого проекту та доцільність його ратифікації Україною.
Уповноважений з прав людини прагне брати участь у розв'язанні проблеми приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань країни. Так, тільки у 1998-1999 рр. Уповноваженим було підготовлено і направлено до відповідних комітетів Верховної Ради України зміни та доповнення до Кримінального кодексу України, проектів законів про охорону дитинства, про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок, про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.
Значна робота здійснюється Уповноваженим щодо визначення конвенцій з прав людини, які Україна повинна ратифікувати найближчим часом. Зокрема, Україна ще до цього часу не приєдналася до європейських конвенцій, які стосуються важливих стандартів прав людини, передусім щодо соціально-економічних прав .
Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів Ради Європи, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10. Таке становище не можна визнати задовільним. З групи 12 конвенцій про захист прав людини Україна приєдналась лише до 9; з групи п'яти конвенцій щодо запобігання нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню - до двох; з групи конвенцій Європейської соціальної хартії - до жодної з п'яти (підписані - дві); з групи конвенцій з соціальних питань - до жодної з 15-ти; з групи конвенцій щодо охорони здоров'я - до жодної з 18-ти; з групи конвенцій з питань освіти, культури і спорту - до однієї з 14-ти (підписана 1); з групи конвенцій з кримінального права - до 9 з 22-х (підписана 1), з групи конвенцій з загального права та захисту інформації - до двох з 8; з групи конвенцій з біоетики - до жодної з двох.
Все це стримує процес імплементації європейських стандартів прав людини в національне законодавство України. Зазначені та інші нератифіковані Україною конвенції з прав людини у своїй більшості є навіть мало відомими, на жаль, у відповідних органах державної влади, які насамперед мають відповідати за їх ратифікацію.
При цьому Уповноважений наголошує, що в даний час насамперед потрібно вести мову щодо імплементації у відповідні сфери національного законодавства вже ратифікованих Україною конвенцій. Проте процес імплементації Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. ускладнюється низкою положень Закону України про її ратифікацію та п'яти протоколів до неї, в яких містяться застереження і заяви України, що грунтуються на пріоритеті національного законодавства. Це суперечить основному змісту цієї конвенції, порушує імплементаційні зобов'язання України перед Радою Європи. Зазначений закон обумовлює чинність цих застережень, необхідністю внесення відповідних змін до дев'яти статей Кримінально-процесуального кодексу та до чотирьох статей Тимчасового Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
У зв'язку з цим Уповноважений з прав людини вважає за необхідне започаткувати процес зняття застережень та заяв до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Значну роль у процесі захисту прав і свобод людини відіграють резолюції та заяви Ради Європи. Ці акти мають сприяти більш ефективному захисту прав і свобод людини країнами - членами Ради Європи як рекомендаційні норми, що мають певне юридичне значення. Як приклад можна навести резолюції Комітету Міністрів з питань: використання правоохоронними органами даних про особу; європейських пенітенціарних правил; ув'язнення іноземців; надання правової допомоги та консультацій; надання притулку особам, яким загрожує переслідування; викладання та вивчення прав людини в шкільних навчальних закладах тощо. Такі резолюції Ради Європи мають широко застосовуватися в діяльності державних органів при здійсненні ними захисту прав і свобод людини.
Це стосується і резолюцій Парламентської Асамблеї Ради Європи, особливо з питань психіатрії з точки зору прав людини, прав віруючих, релігійних сект та нових релігійних рухів, прав національних меншин, прав дітей, прав хворих на СНІД, заборони торгівлі дітьми та інших форм їх експлуатації.
Не можна обминути той факт, що у правозастосовній діяльності судів України загальної юрисдикції практично не застосовується Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., так само, як і інші міжнародні стандарти з прав людини, зокрема прецеденти Європейського суду з прав людини.
Певні позитивні зрушення в цьому напрямі характеризує діяльність Конституційного Суду України, яким було прийнято низку рішень із посиланням на міжнародні акти з прав людини. Так, у справі
Loading...

 
 

Цікаве