WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

можуть використати своє конституційне право на оскарження до суду дій службових осіб.
До тяганини при розгляді кримінальних справ також призводить те, що деякі з учасників судового процесу своєчасно не з'являються до суду.
Одним із ефективних засобів протидії тяганині має бути систематичний ідієвий контроль за оперативністю правосуддя з боку апеляційних судів. Тобто кожна справа, яка тривалий час не знаходить свого вирішення, має бути на постійному контролі.
На жаль, вивчення цього питання засвідчує, що як такого дієвого контролю в окремих апеляційних судах немає. Більше того, мають місце випадки, коли самі апеляційні суди допускають тяганину з розглядом поданої на вирок суду апеляції.
Сьогодні питання строків судового розгляду справ вже є не тільки внутрішньою справою країни, а й знаходить свою оцінку в Європейському суді з прав людини.
Треба зазначити, що Європейський суд у випадку надходження скарги про порушення розумних строків судового провадження рахує терміни за досить зрозумілими критеріями - від подачі позовної заяви і до винесення остаточного рішення у справі. Як наслідок, за європейським підрахунком, тривалість розгляду справи українськими судами іноді сягає п'яти-семи і більше років.
Спроби виправдати представниками України затримку в розгляді справи судом, зокрема, складністю справи, поведінкою самого заявника, який потім звернувся до Європейського суду, не знаходить підтримки в Страсбурзі.
Проблема оперативності правосуддя у справах щодо осіб, яких тримають під вартою. Ця проблема стоїть надзвичайно гостро, адже люди місяцями, а то й роками не можуть дочекатися суду.
Підсумовуючи наведене, автор пропонує, щоб розумні строки судового розгляду не були декларацією та мали принципове значення не тільки у Європейському суді з прав людини, а й для вітчизняної судової гілки влади, - на законодавчому рівні запровадити механізм надання державою компенсації учасникам судового процесу за порушення цієї засади.
Питання про таку компенсацію могло б бути предметом розгляду вищої судової інстанції, яка була б уповноважена давати оцінку розумності строків розгляду справи у попередніх інстанціях як одночасно з розглядом скарги на судове рішення, так і самостійно. При чому після встановлення факту тяганини потрібно зразу порушувати питання про притягнення судді до відповідальності, а також вирішувати питання про надання компенсації особі, права якої було порушено судом. Для цього Верховній Раді України необхідно прийняти відповідний закон.
Застосування судами запобіжних заходів. У ст.5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини зазначено, що обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. Частиною 2 ст.29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зазначені норми встановлюють, що обрання підозрюваному, обвинуваченому та підсудному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання є виключною компетенцією суду.
На думку автора, арешт є найбільш суворим запобіжним заходом і може бути застосований лише у виключних випадках та суворій відповідності з вимогами КПК України. При цьому суддями мають ретельно досліджуватися обставини, які відповідно до ст.150 КПК України повинні бути враховані при обранні запобіжного заходу - це вік, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності (чи вживає наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку (чи не ухилялася раніше від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчиняла злочини проти правосуддя) та стан здоров'я .
Автор переконаний, що безпідставне та необґрунтоване тримання під вартою осіб є брутальним порушенням прав людини, а коли це стосується тримання під вартою неповнолітнього, - такому рішенню судді немає виправдання.
Згідно зі ст.434 КПК України суди повинні обирати неповнолітньому запобіжний захід у вигляді взяття під варту лише у виняткових випадках. До цієї особи може бути застосований один із альтернативних заходів, передбачених ст.436 КПК України, - передача під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а якщо вона виховується в дитячій установі, - під нагляд адміністрації цієї установи. На жаль, судді не завжди дотримуються цих вимог.
Автор змушений констатувати, що не тільки тяжкість вчиненого злочину, а й у багатьох випадках тримання особи під вартою з метою психічно її зламати (іноді з застосуванням фізичного насильства), є одним з критеріїв, якими часто керуються органи досудового слідства, ініціюючи питання про взяття під варту.
Автор стурбований тим, що триває ганебна практика, коли мотиви судимості особи в минулому беруться слідчими апріорі за основу подання щодо взяття під варту, а судді їх задовольняють.
Як свідчить судова статистика, судами не досить активно застосовується такий запобіжний захід, як застава. Внесення застави є гарантією виконання підозрюваним чи обвинуваченим обов'язку не ухилятися від слідства і суду.
На думку автора, потребує розширення перелік альтернативних арешту запобіжних заходів. Зокрема, потрібно запровадити домашній арешт, який давав би змогу обвинуваченому, підсудному, до прийняття остаточного рішення у справі, перебувати не у місцях позбавлення волі, а за місцем, визначеним у рішенні суду (наприклад, місцем проживання).
Відсутність належного контролю за прийняттям судових рішень з питань відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, проходженням таких рішень у органах державної виконавчої служби та Держказначейства, фактично створює умови для розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах.
Важливою складовою судової реформи в Україні є створення системи судів адміністративної юрисдикції як одного з дієвих інститутів правової, демократичної держави.
Правова база для цього існує. Зокрема, ст.125 Конституції України передбачає можливість існування кількох видів спеціалізованих судів. Правда, поки що потреба держави в таких судових органах обмежується лише двома їх видами - господарськими і адміністративними.
Концепція адмінреформи 1998 р. обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форму судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади, але процес її формування, на жаль, затягся на невиправдано тривалий час. Водночас без запровадження в Україні адміністративної юстиції справа реформування її державного апарату є безнадійною. Про це свідчить і досвід багатьох європейських країн, у яких існування інституту адміністративної юстиції спирається на багаторічні традиції, де діють спеціалізовані адміністративні суди.
На думку автора, ігнорування
Loading...

 
 

Цікаве