WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

Cоціально-правова держава як головна передумови ефективної реалізації прав людини - Дипломна робота

обов'язок у своїй незалежній та неупередженій діяльності в інтересах людини та громадянина керуватися Конституцією України, законами України, а також законами справедливості та власною совістю (ст.7 закону). На цьому наголошувалося в присязі, яку склала першийУповноважений з прав людини 14 квітня 1998 р. На практиці це означає, що Уповноважений в своїй діяльності постійно має керуватися як принципом верховенства права, так і принципом верховенства прав людини, а також має пропонувати моделі правової та моральної поведінки, які б випереджали діюче в країні законодавство.
Український омбудсман наділений повноваженнями та компетенцією подібно до більшості омбудсманів світу. Проте деякі омбудсмани мають значно ширші повноваження. Вже згадувалось, що речник громадянських прав Республіки Польща може виступати в адміністративному та цивільному процесі на правах прокурора, а омбудсман Швеції - розпочинати кримінальну справу проти будь-якої посадової особи в межах своєї юрисдикції, якщо, на його думку, для цього є вагомі підстави. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такими повноваженнями не наділено. Проте, як свідчить перший досвід роботи, необхідність у цьому назріла. Особливо відчутною є неврегульованість статусу Уповноваженого в кримінальному та цивільному процесах і відсутність права внесення касаційного протесту на рішення суду в тих випадках, коли, на думку Уповноваженого, мало місце порушення законодавства при розгляді тієї чи іншої справи .
Все це дає підстави стверджувати, що "сильна" модель українського омбудсмана, закладена в законі про Уповноваженого, має бути підкріплена низкою процесуальних норм у відповідних кодексах та законах.
2.3. Проблемні аспекти забезпечення прав людини органами виконавчої влади та правоохоронними органами
У 2002-2003 рр. тривала започаткована судовою реформою перебудова судочинства на засадах, закріплених у Конституції України та оновленому матеріальному і процесуальному законодавстві. Поступово впроваджувалися в життя положення нового Закону України "Про судоустрій України", набувався досвід застосування положень нового Кримінального кодексу України, законодавства щодо додаткових гарантій прав людини у кримінальному процесі, механізму перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному та виключному порядках.
З прийняттям законів про судову реформу мали змінитися зміст та напрями діяльності судової системи, а отже, й зрости ефективність судового механізму захисту прав людини.
Водночас судова реформа серйозно пробуксовує. Як свідчить моніторинг Уповноваженого з прав людини, це призводить до того, що судова гілка влади працює вкрай неефективно, а в деяких питаннях щодо захисту прав і свобод людини навіть погіршила свою роботу.
Насамперед залишаються не вирішеними ряд суттєвих, передбачених судовою реформою питань. Як можна говорити про якісні зрушення в діяльності судової системи, якщо до цього часу так і не існує стрункої системи судів загальної юрисдикції?
Не створено Апеляційного суду України, який мав би розглядати в апеляційному порядку кримінальні справи, розглянуті у першій інстанції судами обласного рівня. Зволікання з його створенням призводить до того, що понад 2 тис. засуджених судами обласного рівня щорічно позбавлені конституційного права на апеляційне оскарження постановлених щодо них вироків.
Автор вважає, що ст.129 Конституції України всім засудженим гарантовані рівні права, в тому числі на оскарження постановлених судами стосовно них вироків. Тобто на сьогодні існує ситуація, коли одні засуджені мають більш гарантовану систему судового захисту порівняно з іншими.
Передбачений судовою реформою Касаційний суд України так і не запрацював, бо його створення визнано рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. неконституційним. Аргументуючи своє рішення, Конституційний Суд зазначив, що утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України суперечить вимогам ст.125, 131 Конституції України. Тобто Верховний Суд України як суд, що діє на останньому рубежі судового захисту прав людини, виявився завантажений тисячами справ, по яких рішення виносяться через значний проміжок часу, після надходження скарги, клопотання.
Не прийнято також новий Цивільний процесуальний кодекс України, тому суди змушені застосовувати застаріле процесуальне законодавство, яке містить безліч суперечностей і колізій. Внесені в червні 2001 р. зміни залишили не вирішеними цілий ряд питань, які мають суттєве значення при розгляді окремих категорій справ. При розгляді деяких з них суди взагалі змушені діяти не на підставі закону, а на підставі власних уявлень стосовно тих чи інших судових процедур, що зумовлює факти неоднозначного застосування суддями одних і тих самих правових норм, а це в підсумку призводить до порушення прав та свобод людини.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України положень ч.3 ст.120, ч.6 ст.234, ч.3 ст.236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 р. суди стали приймати до свого провадження скарги на постанови слідчих органів про порушення кримінальних справ та інші рішення слідчих і прокурорів, прийняті на досудових стадіях процесу. Однак законом так і не врегульовано, які з цих рішень можуть бути оскаржені, ким вони можуть бути оскаржені, які процедура і строки їх розгляду.
До цього часу не створено задекларованої ще в 1996 р. перехідними положеннями Конституції України системи органів досудового слідства.
На жаль, з року в рік можна констатувати, що існуюча система досудового слідства майже не змінюється, має велику кількість недоліків, діє неефективно, поверхово, некваліфіковано та досягає істини за допомогою вельми сумнівних, а іноді просто злочинних методів, про що йтиметься докладніше в наступних розділах цієї доповіді.
Автор вважає, що судова реформа повинна проводитися не заради реформи, а має бути спрямована передусім на підвищення ефективності судового захисту прав людини. На жаль, аналіз процесу реформування судової гілки влади дає підстави зробити висновок, що основної мети судової реформи - реального забезпечення права людини на справедливий судовий розгляд незалежним та неупередженим судом не досягнуто.
Якість відправлення судами правосуддя. Одним із основоположних прав людини є право на справедливий та неупереджений суд, необхідність забезпечення якого кожному громадянину визнано Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та іншими міжнародними актами .
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини захищаються судом. Із року в рік все більше громадян, реалізуючи своє конституційне право, звертаються за захистом своїх прав до суду. Про це свідчить, зокрема, тенденція постійного зростання
Loading...

 
 

Цікаве