WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зближення європейського права із законодавством України. Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу - Реферат

Зближення європейського права із законодавством України. Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу - Реферат

організації, котра, як і правові системи її складових, істотно впливає на формування права Євросоюзу, відображає його правову природу. Так, Євросоюз має три складові: Європейське Співтовариство (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство, далі - ЄЕС), Європейське співтовариство з вугілля та сталі (далі - ЄСВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (далі - Євроатом). Кожне з цих Співтовариств має власну правосуб'єктність та правову систему, витоки яких - у трьох установчих договорах, що, у свою чергу, базувалися на нормах і принципах міжнародного права. Якщо зробити хоча б загальний аналіз цих договорів (Паризького 1951 р. про заснування ЄСВС, а також Римських 1957 р., які заснували ЄЕС та Євроатом), то дійдемо висновку, що їх зміст головним чином визначає правове регулювання європейської економічної інтеграції. Звичайно, специфічні особливості мали Договори про заснування ЄСВС та Євроатому.
Створення на основі Договору про Європейський Союз (Маастрихтського договору), який був підписаний 7 лютого 1992 р. (набув чинності 1 листопада 1993 р. післяратифікації всіма державами-членами), Євросоюзу передбачало не лише зближення Співтовариств на базі спільного та єдиного ринку, а й вирішення питань політичного співробітництва в Європі. Про це, приміром, свідчать розділ V "Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки" і розділ VI "Положення про співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах даного договору. Таким чином, останній став підґрунтям створення на території держав-членів не тільки єдиного європейського економіко-політичного комплексу, а й оборонного. Цілком зрозуміло, що норми цього установчого Договору покликані насамперед здійснити правове регулювання питань економічного, політичного та іншого характеру, що виникають у процесі багатогранного функціонування Євросоюзу. Нині до названого інтегрованого об'єднання входять 15 найбільш економічно розвинутих європейських держав, сумарна територія яких становить 236 191,7 км2, а чисельність населення - майже 375 млн. Однією з важливих організаційних основ Євросоюзу є входження до нього інших міжнародних європейських організацій, а саме: Європейського Співтовариства, ЄСВС та Євроатому. У зв'язку з цим право Євросоюзу в широкому його розумінні покликане визначити передусім правовий статус безпосередньо цього міжнародного утворення - Європейських Співтовариств та 15 європейських держав (Австрії, Бельгії, Великої Британії, Голландії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції і Швеції), що входять до його складу, а також урегулювати інтеграційні процеси, які ініціюються всередині Євросоюзу. Крім того, завданням права Євросоюзу є врегулювання внутрішньоорганізаційних відносин між його суб'єктами-членами та міжнародних відносин зовнішнього характеру, тобто з іншими міжнародними організаціями, державами, які не є членами Євросоюзу.
Розгляд питання про правовий статус Євросоюзу в цілому та його структур передбачає з'ясування, зокрема, змісту первинного права даного інтеграційного об'єднання, норми якого закріплені у відповідних установчих міжнародних угодах та договорах. Це вищеназваний Маастрихтський договір, Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Європейського Співтовариства) (м. Рим, 1957 р.) зі змінами, внесеними Амстердамськими домовленостями, Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (м. Рим, 1957 р.). Договір про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі (м. Париж, 1951 р.). Акти про приєднання 1972 р. (Велика Британія, Ірландія, Данія), 1979 р. (Греція), 1985 р. (Іспанія, Португалія), 1994 р. (Австрія, Фінляндія, Швеція) та деякі інші міжнародні договори.
Договір про Європейський Союз має додаткові 10 протоколів (Протокол про Статут Європейського валютного інституту, Протокол про Економічний та соціальний комітет і Комітет регіонів та ін.) та 8 декларацій (Декларація про громадянство держави-члена, Декларація про Європейський фонд розвитку, Декларація про роль національних парламентів у Європейському Союзі та ін.).
Особливістю Маастрихтського договору є те, що він зберіг у повному обсязі чинність договорів про заснування Євросоюзу, ЄСВС та Євроатому (це досить важливо з погляду уникнення можливого дублювання та колізій), а отже, зберіг і правосуб'єктність Європейських співтовариств, що входять до складу Євросоюзу. Разом з тим важливо зазначити, що цей Договір не чітко окреслив правосуб'єктність самого Євросоюзу, за винятком питань, що стосуються загальної зовнішньої політики і загальної політики безпеки, внутрішніх справ та правосуддя.
Відповідна система правових норм закріплена в установчих договорах щодо створення Європейського Співтовариства, ЄСВС, Євроатому і є своєрідною підсистемою первинного права Євросоюзу.
В ієрархії права, що функціонує на території держав - членів Євросоюзу, право цього інтеграційного об'єднання має пріоритет щодо національного права та найвищу юридичну силу і реалізується через пряму дію. Це однозначно свідчить про те, що держави-члени добровільно, на невизначений термін обмежили свої суверенні права, а відповідно й імунітет, насамперед в економічній сфері. Фактично вони відмовилися від забезпечення національного контролю за найважливішими секторами економіки і дозволили наднаціональним структурам здійснювати їх повноваження на своїй території.
Як відомо, побудова правового поля Євросоюзу, яка почалася після набрання чинності Договором про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, значно активізувалася з підписанням державами - членами Договору про заснування Європейського Співтовариства. Нова правова система, що при цьому виникла, стала складовою правових систем країн-членів, які погодилися на запровадження обов'язкового для них та їхніх громадян правопорядку. Нормативно-правові акти ЄЕС, по суті, стали частиною національних законодавств. Їх юридичну силу не можна змінювати за бажанням держав-членів, які вправі діяти на свій розсуд лише у випадках, коли це прямо передбачено законодавчими актами ЄЕС. З цього приводу Суд Європейського Співтовариства наголосив, що відповідно до ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства постанови останнього є обов'язковими до виконання та є актами прямої дії на території країн-членів.
Підписання 14 червня 1994 р. Угоди про партнерство та
Loading...

 
 

Цікаве