WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та джерела міжнародного валютного права. Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи - Реферат

Поняття та джерела міжнародного валютного права. Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи - Реферат

міжнародно-правових норм та принципів, що регулюють міжнародні валютні відносини.
Як і всі правові норми, норми міжнародного валютного права мають свої джерела, в яких вони юридично виражені, закріплені. До них належать міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, судова й арбітражна практика, міжнародні звичаї.
Міжнародні договори - найбільш поширене джерело міжнародного валютного права.
Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи
Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є, насамперед, самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. Наприклад, у США цю політику здійснюють Федеральна резервна система, в якій об'єднані державні банки; в Англії - Банк Англії, у Франції - Французький банк, у ФРН - Німецький федеральний банк, в Україні - Національний банк.
У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль виконують і неурядові структури міжнародного і національного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Так, ще за ініціативою Д. Рокфеллера (керівника фінансово-промислового угруповання ряду країн) була створена Тристороння комісія, до складу якої входили представники ділових і політичних кіл США, країн Західної Європи і Японії. Її рекомендації, зокрема з питань валютної політики, враховували уряди багатьох країн.
Провідні країни вишукують найефективніші форми координації своєї валютної політики. Серед них - щорічні зустрічі керівників країн великої "сімки" (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії). У 1997 р. до цієї групи увійшла Російська Федерація і група почала називатися група "вісімки". На зустрічах лідерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валютної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний економічний курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключових проблем світогосподарських зв'язків. Так, на зустрічі лідерів великої "вісімки" в Бірмінгемі в травні 1998 р. був прийнятий заключний документ стосовно питань стану і розвитку світової енергетики, проблем світової торгівлі, організованої злочинності та ін. Є вже групи "великої п'ятірки", "десятки", "тридцятки", які розв'язують певні валютні проблеми.
Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин відіграють міжнародні кредитні організації і фонди, котрі, як правило, поділяють на шість груп.
1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (Міжнародний валютний фонд - МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку - МБРР, Спеціальний фонд ООН - СФ, Фонд капітального розвитку ООН - ФКР, Міжнародна фінансова корпорація - МФК);
2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків - БМР, Європейська валютна система - ЄВС, Європейський інвестиційний банк - ЄІБ, Північний інвестиційний банк - ПІБ, Міжнародний кооперативний банк - МКБ, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів - ЄФАКІ);
3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвитку - АзБР, Ісламський банк розвитку - ІБР, Азіатський кліринговий союз - АКС, Фінансова корпорація АСЄАН);
4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку - АфБР, Африканський фонд розвитку - АфФР, Західноафриканський банк розвитку - ЗБР і Банк розвитку держав Центральної Африки - БРЦА, Західноафриканська клірингова палата - ЗАКП);
5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Між-американський банк розвитку - МАБР, Карибський банк розвитку - КБР, Центральноамериканський банк економічної інтеграції - УАБЄР, організації Андської групи: корпорація розвитку, резервний фонд, зовнішньоторговельний банк);
6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвестиційна компанія - АІК, Арабський банк економічного розвитку Африки - АБЕРА, Арабо-африканський міжнародний банк - ААМБ, Арабо-латинський банк - АЛБ, Союз арабських і французьких банків - САФБ, Арабський фонд економічного і соціального розвитку - АФЕСР, Саудівський фонд розвитку - СФР, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці).
Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регулюється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учасницями, так і з іншими країнами.
Звичайно, діяльність кожного з цих суб'єктів міжнародних валютних відносин має свої специфічні особливості, які випливають з поставлених перед ними завдань. Для прикладу розглянемо діяльність Міжнародного валютного фонду. Це - міжурядова валютно-кредитна організація, створена на основі угоди 44 країн ще у 1944 р. Нині до МВФ входить біля 190 країн світу. Кошти МФВ становлять близько 300 млрд дол.
Фонд покликаний сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері та розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості і поліпшенню економічних умов країн-членів. Він забезпечує функціонування Міжнародної валютної системи через погодження і координацію валютної політики, підтримання валютних курсів, а також забезпечує упорядковані відносини у валютній сфері між країнами-членами. МВФ допомагає країнам-членам через надання позик і кредитів в іноземній валюті для регулювання платіжних балансів і стабілізації валютних курсів, а також виконує інші функції.
Країни-учасниці, які підписали угоду про МВФ, взяли на себе зобов'язання у міжнародних валютних відносинах визнати особливу роль долара США, який прирівнювався до золота (35 дол. за одну трійську унцію чистого золота). Установлення і підтримання фіксованих курсів валют має здійснюватися відносно долара США.
Угода про МВФ включає 20 статей: вступна стаття, квоти і підписка, паритет валют, угоди з Фондом, переказуваннякапіталів, дефіцитні валюти, загальні зобов'язання країн - членів Фонду, статус, імунітети та привілеї, відносини з іншими міжнародними організаціями, контори і депозитарії, перехідний період, вихід із Фонду, положення про надзвичайні обставини, тлумачення угоди про Фонд, визначення термінів, заключні положення.
У 1992 р. до МВФ були прийняті 14 із 15 республік колишнього СРСР (крім Азербайджану). Це відкриває їм шлях до західних кредитів.
МВФ був створений для сприяння міжнародному співробітництву в галузі валютно-фінансових і торговельних відносин передусім країн-учасниць. Він надає кредити з активів Фонду, який формується за рахунок внесків країн-учасниць. Залежно від суми внеску (квоти) країни-члени мають відповідну кількість голосів, що має важливе значення для вирішення питань діяльності МВФ. Так, у 1993 р. США мали 18,2 % голосів, Англія - 5,1, ФРН - 5,6, Японія - 5,6, Франція - 5,1, Італія - 3,1 %. На 15 країн Європейського Союзу припадало 26,7 %.
Вищий орган МВФ - Рада керуючих. Штаб-квартира розташована у Вашингтоні.
Література
1. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо, 1975.- 408с.
2. Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична література, 2002.- 324с.
3. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ, 2002.- 312с.
4. Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.
5. Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 210с.- 9.58
Loading...

 
 

Цікаве